Я звертав уже читачам увагу на дивну подібність закидів, які роблять націоналізмові емігрантські «реалісти» до закидів большевицької преси СССР. «Авантюрництво», «людозненависництво», ворожість ідеям «прогресу», «гуманності» і прочі «гріхи» націоналістичної ідеології, п’ятнували – в тих самих виразах – і совєтські, і «реалістичні» баламути еміграції... Ленін і Бажан підкреслювали велике значення ясної недвозначної ідеології для всякого руху, що хоче бути успішним. Тим пояснювали й чому появився в 1922 році у Львові «ЛНВісник» Коновальця-Донцова, тому і зосередили свою атаку за кордоном СССР на націоналізмі. І якраз на націоналізм нападають і емігрантські «прогресисти», і націонал-комуністи, і якраз за те саме, що й большевики; за «догматичність» націоналістичної ідеї, за її виразне Так і виразне Ні, за охорону «чистоти ідеї», незалежно від «обставин», «духа часу», настроїв «модерної демократії» і т.п. Нападали «прогресисти» на націоналізм, «шкідливий для української спільноти»», совєтчики, як на явище, шкідливе для Москви... Звідки така подібність?

Цю загадку поміг мені розв’язати в своїм експозе перед анкетним сенатським комітетом З’єдинених Стейтів Америки, перед сенатором Доддом, три роки тому, емігрант з Румунії пастор Ришард Вурмбранд, що з’явився в Америці по 13-літнім ув’язненні в большевицькій тюрмі, жертва нечуваних катувань і неймовірних сатанських знущань. Він кинув яскраве світло на методу большевицьких відьмаків, які баламутять недотеп, і навчають кого треба, як підміновувати і розкладати ідейно ворожі комунізмові ідеї і організації. Коли по 13-літній в’язниці і тортурах йому дозволили виїхати за кордон, тюремний партієць казав йому: «Ми дістали долари за вас, ви можете виїхати звідси... Але ви маєте добре перо... Отже ви можете проповідувати Христа, скільки хочете, ви є проповідник, але не зачіпайте нас, не говоріть проти комуністів. Коли говоритимете проти комуністів, ми знайдемо якогось гангстера, який за 1000 доларів вас зліквідує...». Ось ця «порада» большевицького ката проливає світло не на одне явище на еміграції. Ось так промовляють вони і до емігрантів, які прислухаються до їх голосу: «Ви можете проповідувати і визнавати Христа, але не зачіпайте комуністів!» А деякі з баламутів, навіть «українські самостійники», вмовляють нас: певно ми самостійники, але... «хто знає «Комуністичний маніфест», той відчує скільки там вкладено шляхетних прагнень, пристрасної наснаги з любові до покривдженого ближнього... І християнство,і марксизм – це дві поступові сили, діалог між християнами і марксизмом на базі гуманності дуже добра річ, це ж ми вже бачили в творах Шалома Алейхема»... Чи ж ця заява не подібна до згаданої вище поради большевиків пасторові Вурмбрандові? «Говоріть, мовляв, за християнство, але не чіпайте нас!» Або чи не нагадує ця заява пораду одного з «прогресистів», що діалог можна вести навіть з дияволом? Або чи не нагадує твердження інших прогресивних «ідеологів»: можна бути навіть націоналістом, ідеалістом, але й матеріалістом... І Богові свічка, і чортові кочерга!

А в сфері міжнаціональних відносин: коли читаємо і чуємо про злісну опозицію гаслу «Київ проти Москви», – чи не бачимо, що криється за тим та сама «мудра порада»: «можете хвалити і ваш Київ, і самостійність (таж УССР є самостійна?), але «не чіпайте Москви», не мобілізуйте духа нації проти неї! Або: «говоріть за самостійність, але залишіть, як столицю, Київ і перенесіть її до Харкова, поверніться лицем «до Сходу», як радять деякі політруки нашої «сучасності»?.. Говоріть, мовляв, за самостійність, але й за «дружбу з Москвою»! Говоріть і за незалежність української нації, але нічого не кажіть злого проти московського народу! І їм вторують емігранти деякі: не тепер, то в четвер, але ж можна буде «переконати», що ми є друзі Москві, і все їй дамо, що потребує в дорозі «обміну», не здогадуючись, що москалеві легше все це дістати в дорозі не обміну, а обману цих недотепних хахлів. Тих же, що на поради, які згадував пастор Вурмбранд, не звернуть уваги, тих, як уже згадано, «зліквідують».

Або інший спосіб! Большевицький кат сказав на прощання Вурмбрандові: «Ми маємо ще іншу змогу діяти проти вас за кордоном, ми можемо знищити вашу моральну репутацію. Ми сфабрикуємо якусь історію..., а люди є досить дурні, щоби повірити. Коли ви зачепите нас, ми вас знищимо»... І як ця пересторога, ця метода, пригадує кампанію ребетівців проти «аморального» націоналізму, що лають «екстремних» націоналістів «запроданцями», «убійниками», людьми «аморального життя» і пр.

Цими методами намагаються совєтчики збаламутити недотеп і направити своїх приятелів в поході їх проти «чистоти» націоналістичного руху, щоб занечистити його ідеологію, щоб в ній не було лише Так або Ні, а і одне і друге, не боротьба, а компроміс; щоб розводнити ідею цього руху, ясну ідею боротьби з московським дияволом та його західними друзями, бо без такої ідеї (совєтчики це від Леніна знають) вмирає і сам рух...

Боротьба, що іде по всьому світі – це – на нашім континенті – є боротьба за свободу нації, за Київ проти Москви, і за віру Христа. А Христос не провадив діалогів з Пилатом, ні з Іродом, ні з Каяфою, ні з фарисеями, яких звав «кодлом гадючим» і «синами диявола». А що сила московської орди є сила слуг диявола, про це яскраво свідчить і пастор Вурмбранд, і мільйони замучених, і про це звістував Заходові ще Блок в своїх «Дванадцяти», де малював банду Антихриста, що йде «визволяти світ» під проводом Москви… Віддати честь тим борцям і мученикам треба не компромісом з дияволом, а боротьбою з ним... Яскраво неґувати цю темну силу, кликати до боротьби з нею, не до порозуміння і переконування ворога! Не наслідувати ті (за Шевченком) «овечі натури», бо дурна «вівця і перед вовком висповідається», як каже наше прислів’я. Або – як писав Караванський (в «краю»!): «Що чорне, зви тільки чорним, а ні, то це гидке паскудство цілий світ мов павук огорне»!

«Шлях Перемоги» № 26 (801), 29 червня 1969 р.

 

Дмитро Іванович Донцов народився 30 (17 за старим стилем) серпня 1883 року в степовій Україні, у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Предки його, як згадував сам Донцов, походять із Слобідщини, а саме з Вороніжчини.

 Детальніше....

Найбільший мислитель українського Півдня
Написав Прес-служба Науково-ідеологічного центру ім. Д.Донцова   
Четвер, 01 грудня 2016, 16:34

Найбільший мислитель українського Півдня

 

17-18 листопада в Мелітопольському державному педагогічному університеті ім. Б.Хмельницького відбулася низка заходів із вшанування постаті Дмитра Донцова – славного уродженця цього міста, ідеолога українського вольового націоналізму, неординарного правого культурного і політичного мислителя, визначного літературного критика-есеїста і публіциста-редактора. Ці акції були ініціативою ректора МДПУ ім. Б.Хмельницького, доктора філософських наук, професора Валентина Молодиченка. Відтак 17.11.2016 був проведений круглий стіл «Українське державотворення у концептуальному баченні Дмитра Донцова» за участі науковців із Києва, Запоріжжя, Дрогобича, Мелітополя та громадських активістів міста. Метою круглого столу була актуалізація спадщини Донцова, яка тепер, після видання 10 томів його «Вибраних творів» (Дрогобич, ВФ «Відродження», 2011-2016 рр.) за редакцією Олега Багана, набирає нового звучання. Адже в об’ємному багатотомнику представлені твори Д.Донцова за 60 років творчості, в основній повноті і багатоманітті: політична аналітика, культурологічна й історіософська есеїстка, ідеологічні статті і трактати, літературна есеїстика і критика. Це промовляє про автора як про визначну, особливо впливову в українській політиці та культурі особистість. Це водночас зобов’язує українську громаду Мелітополя, загалом усього Приазов’я, подумати про належне вшанування постаті Донцова.
Серед іншого, на круглому столі було обговорено  програму й стратегію новозаснованого в Мелітопольському педуніверситеті Науково-дослідницького центру ім. Д.Донцова, який очолив доктор історичних наук, професор Олександр Ситник. Запропоновано проводити що два роки на базі МДПУ ім. Б.Хмельницького «Донцовський форум», який би включав академічну конференцію, культурно-просвітницькі заходи, книжковий форум, політологічні круглі столи, презентації. Учасники акції наголосили на потребі пришвидшення встановлення пам’ятника Донцову в Мелітополі, запропонували відкрити в місті українську книгарню-світлицю, яка б стала новим осередком культурного життя Мелітополя й регіону, які просто задихаються в національному плані через відсутність української книги. Також було висунуто пропозицію перенести бюст О.Пушкіна, який стоїть перед самим головним корпусом університету, в міський парк культури, оскільки зараз у час російсько-української війни на Донбасі він виглядає як курйоз: це те саме, якби під час, наприклад, німецько-польської війни біля державного польського університету стояло погруддя Й.В. Ґете.
Того ж дня в Мелітопольському краєзнавчому музеї відбулася презентація 10-томника «Вибраних творів» Д.Донцова, яке представив концептуальним виступом головний редактор видання, упорядник і автор передмов до кожного з 10-ти томів, керівник Науково-ідеологічного центру ім. Д.Донцова в Дрогобичі Олег Баган. Зокрема, відомий науковець осмислив неабияку роль Донцова в українській історії, протлумачив специфіку головних етапів його творчості, які мали свої складні зиґзаґи й ідейні злети, свої інтелектуальні зіткнення з політичними суперниками і неймовірно продуктивні творчі дії, спрямовані на посилення націоналізму в українському суспільстві, на виховання нового покоління борців і героїв, на формування романтичного і наступального світогляду в українській культурі. Водночас, наголошував О.Баган, Д.Донцов – це найбільший мислитель українського Півдня, українського Причорномор’я, який влив в українську самосвідомість лет степового духу, широту й пориваючу силу морського простору, емоційність південного темпераменту. Д.Донцов до кінця не розкрив свої таланти як філософа і журналіста, геополітика і етнопсихолога, соціолога й естетика, історіософа і культуролога, однак у всіх цих сферах він залишив свої оригінальні ідеї, спостереження й узагальнення, які ще потребують глибшого пізнання й ефективного поширення в сьогоденні.
Цікавими віхами «донцовських днів» стали відкрита лекція і презентація книги «Україна – повернення історії: ґенеза сучасного підручника» професора Федора Турченка (Запоріжжя), відкриті лекції професора Ігоря Срібняка (Київ) і Олега Багана, відповідно, для студентів-істориків і студентів-філологів. З поважних причин в акціях не зміг взяти участь Сергій Квіт (Київ), презентація книги якого («Дмитро Донцов: ідеологічний портрет» (2015) була перенесена на інший термін.
Учасники акцій висловили надію, що незабаром вдасться започаткувати регулярний науковий збірник, присвячений творчості Донцова, в якому будуть брати участь  політологи і філософи, історики і культурологи, літературознавці і мовознавці з тим, щоб розкрити глибину й оригінальність мислення того, хто змінив Україну ХХ ст., може, найбільше і найрадикальніше, без ідей якого не народилося б найбойовитіше в українській історії покоління націоналістів, не засяяла б художніми перлинами творчість прекрасних поетів-вісниківців (Є.Маланюк, Ю.Липа, Л.Мосендз, О.Стефанович, О.Ольжич, Ю.Клен та ін.), не народилася б новітня українська вольовитість характеру, імпульсивність слова, величність духу. Було запропоновано здійснити саме в Мелітополі окреме видання його знакових творів, адже читач Донцова в Україні ще тільки формується.

 

 

Останнє оновлення на Четвер, 01 грудня 2016, 16:47
 
« ПочатокПопередня12345678910НаступнаКінець »

Сторінка 5 з 95

Наша кнопка



Наші друзі

Main page Search