"Віра – це нестримне бажання перетворити мрію в реальне життя" Д. Донцов

 

Дмитро Іванович Донцов народився 30 (17 за старим стилем) серпня 1883 року в степовій Україні, у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Предки його, як згадував сам Донцов, походять із Слобідщини, а саме з Вороніжчини.

 Детальніше....

М. Гікавий "День доктора Дмитра Донцова" PDF Друк e-mail

Робочий день д-ра Дмитра Донцова починався о 7-ій годині ранку. Тоді звичайно брався він за книжку, роблячи на її берегах різні замітки. Це я спостерігав кожного разу, коли, йдучи з кав`ярні «Віденка», заходив до нього, щоб поінформувати про найновіші події. Преса з попереднього дня лежала у нього на бюрку. І коли б я не приходив, д-р Донцов переривав читання і запрошував мене сідати.

Усі матеріали до «Вісника» приготовляв д-р Донцов сам: переглядав і виправляв надіслані статті, оповідання, вірші, рецензії. Рукописи передруковував на машинці. Коли все вже було готове, брав передруковані матеріали і заносив їх до друкарні, а з друкарні видрукувані скрипти брав із собою.

По полудні д-р Донцов заходив до адміністрації журналу по редакційну пошту, а щодо журналів та часописів, то запитував мене, що мені залишити на перегляд. В адміністрації залишав нові книжки для д-ра Л. Луцева на рецензії.

Д-р Д. Донцов був з усіма привітний, але неговіркий. Якщо в адміністрації появлявся хтось сторонній, що мав до д-ра Донцова якусь справу, то він запрошував його до свого помешкання.

 

Перед вечором д-р Донцов знову заходив до адміністрації, запитував, чи немає для нього пошти, і, якщо заставав когось, що приходив до мене в справах адміністрації, то негайно виходив, щоб мені не перешкоджати. Якщо ж нікого зі сторонніх не заставав, то цікавився розбудовою видавництва, оглядав на стінах карти Західної України та європейських держав, де були приколоті прапорці представників нашого видавництва, списки осіб, які замовляли журнал, але не платили за нього, не зважаючи на пригадки. Запитував, чи я приготовляю сторінки «Від Адміністрації», в яких систематично подавалась статистика передплатників «Вісника», міста і держави їх замешкання, прізвища нагороджених представників та інші відомості. Також питався, чи не надійшли пропаґандивні реферати, особливо від мґра В. Бородача і д-ра В. Савчака для залучення нових передплатників, яким я висилав оказові числа «Вісника», листи від наших представників, кольпортерів і книгарень.

Увечері д-р Д. Донцов заходив до кав`ярні «Віденка» або «Деляне», де переглядав поточну пресу. Хтось із знайомих присідав до столика, де сидів д-р Донцов, і поміж ними провадилися розмови, а то й дискусії.

По приході додому д-р Д. Донцов сідав до друкарської машинки писати чергову статтю, а потім до пізнього вечора читав.

Крім редагування журналів «Вісник», а потім «Квартальник Вісника», д-р Донцов видавав книжки і виїжджав з доповідями. Вліті, у липні і серпні, виїжджав зі Львова на відпочинок. Тоді виходило подвійне число «Вісника», щоб усі співробітники могли відпочити.

1-го вересня 1939 року почалася німецько-польська війна, і це була дата закриття видавництва «Вісника». Польська поліція заарештувала її редактора і вивезла до Берези Картузької. Після виходу з того концентраку д-р Донцов не повернувся до Львова, а пішов на Захід.

Вліті 1964 року я прожив цілий місяць у д-ра Донцова в Канаді. Тоді він також кожного дня вставав о 7-ій годині ранку і, хоч не видавав ніякого журналу, писав статті до часописів і приготовляв чергову книжку. Ніколи не вживав окулярів, не зважаючи на свій похилий вік. Багато читав. Був такий самий, як колись у Львові. Любив жартувати і оповідати про минуле, про плани на майбутнє.

Покійний д-р Донцов був глибоко релігійною і безкомпромісовою людиною. У розмовах він гостро осуджував «зустрічі» з московськими висланцями, «культурний обмін» і коекзистенцію з большевиками - комуністами, що спричиняє деморалізацію нашої еміграції. Він непохитно вірив у світле майбутнє України, вільної, самостійної і соборної.

 

Михайло Гікавий, «Вісник ООЧСУ» №3 (299) березень 1974 р. Нью-Йорк

 

Наша кнопка



Наші друзі

Main page Search