Я звертав уже читачам увагу на дивну подібність закидів, які роблять націоналізмові емігрантські «реалісти» до закидів большевицької преси СССР. «Авантюрництво», «людозненависництво», ворожість ідеям «прогресу», «гуманності» і прочі «гріхи» націоналістичної ідеології, п’ятнували – в тих самих виразах – і совєтські, і «реалістичні» баламути еміграції... Ленін і Бажан підкреслювали велике значення ясної недвозначної ідеології для всякого руху, що хоче бути успішним. Тим пояснювали й чому появився в 1922 році у Львові «ЛНВісник» Коновальця-Донцова, тому і зосередили свою атаку за кордоном СССР на націоналізмі. І якраз на націоналізм нападають і емігрантські «прогресисти», і націонал-комуністи, і якраз за те саме, що й большевики; за «догматичність» націоналістичної ідеї, за її виразне Так і виразне Ні, за охорону «чистоти ідеї», незалежно від «обставин», «духа часу», настроїв «модерної демократії» і т.п. Нападали «прогресисти» на націоналізм, «шкідливий для української спільноти»», совєтчики, як на явище, шкідливе для Москви... Звідки така подібність?

Цю загадку поміг мені розв’язати в своїм експозе перед анкетним сенатським комітетом З’єдинених Стейтів Америки, перед сенатором Доддом, три роки тому, емігрант з Румунії пастор Ришард Вурмбранд, що з’явився в Америці по 13-літнім ув’язненні в большевицькій тюрмі, жертва нечуваних катувань і неймовірних сатанських знущань. Він кинув яскраве світло на методу большевицьких відьмаків, які баламутять недотеп, і навчають кого треба, як підміновувати і розкладати ідейно ворожі комунізмові ідеї і організації. Коли по 13-літній в’язниці і тортурах йому дозволили виїхати за кордон, тюремний партієць казав йому: «Ми дістали долари за вас, ви можете виїхати звідси... Але ви маєте добре перо... Отже ви можете проповідувати Христа, скільки хочете, ви є проповідник, але не зачіпайте нас, не говоріть проти комуністів. Коли говоритимете проти комуністів, ми знайдемо якогось гангстера, який за 1000 доларів вас зліквідує...». Ось ця «порада» большевицького ката проливає світло не на одне явище на еміграції. Ось так промовляють вони і до емігрантів, які прислухаються до їх голосу: «Ви можете проповідувати і визнавати Христа, але не зачіпайте комуністів!» А деякі з баламутів, навіть «українські самостійники», вмовляють нас: певно ми самостійники, але... «хто знає «Комуністичний маніфест», той відчує скільки там вкладено шляхетних прагнень, пристрасної наснаги з любові до покривдженого ближнього... І християнство,і марксизм – це дві поступові сили, діалог між християнами і марксизмом на базі гуманності дуже добра річ, це ж ми вже бачили в творах Шалома Алейхема»... Чи ж ця заява не подібна до згаданої вище поради большевиків пасторові Вурмбрандові? «Говоріть, мовляв, за християнство, але не чіпайте нас!» Або чи не нагадує ця заява пораду одного з «прогресистів», що діалог можна вести навіть з дияволом? Або чи не нагадує твердження інших прогресивних «ідеологів»: можна бути навіть націоналістом, ідеалістом, але й матеріалістом... І Богові свічка, і чортові кочерга!

А в сфері міжнаціональних відносин: коли читаємо і чуємо про злісну опозицію гаслу «Київ проти Москви», – чи не бачимо, що криється за тим та сама «мудра порада»: «можете хвалити і ваш Київ, і самостійність (таж УССР є самостійна?), але «не чіпайте Москви», не мобілізуйте духа нації проти неї! Або: «говоріть за самостійність, але залишіть, як столицю, Київ і перенесіть її до Харкова, поверніться лицем «до Сходу», як радять деякі політруки нашої «сучасності»?.. Говоріть, мовляв, за самостійність, але й за «дружбу з Москвою»! Говоріть і за незалежність української нації, але нічого не кажіть злого проти московського народу! І їм вторують емігранти деякі: не тепер, то в четвер, але ж можна буде «переконати», що ми є друзі Москві, і все їй дамо, що потребує в дорозі «обміну», не здогадуючись, що москалеві легше все це дістати в дорозі не обміну, а обману цих недотепних хахлів. Тих же, що на поради, які згадував пастор Вурмбранд, не звернуть уваги, тих, як уже згадано, «зліквідують».

Або інший спосіб! Большевицький кат сказав на прощання Вурмбрандові: «Ми маємо ще іншу змогу діяти проти вас за кордоном, ми можемо знищити вашу моральну репутацію. Ми сфабрикуємо якусь історію..., а люди є досить дурні, щоби повірити. Коли ви зачепите нас, ми вас знищимо»... І як ця пересторога, ця метода, пригадує кампанію ребетівців проти «аморального» націоналізму, що лають «екстремних» націоналістів «запроданцями», «убійниками», людьми «аморального життя» і пр.

Цими методами намагаються совєтчики збаламутити недотеп і направити своїх приятелів в поході їх проти «чистоти» націоналістичного руху, щоб занечистити його ідеологію, щоб в ній не було лише Так або Ні, а і одне і друге, не боротьба, а компроміс; щоб розводнити ідею цього руху, ясну ідею боротьби з московським дияволом та його західними друзями, бо без такої ідеї (совєтчики це від Леніна знають) вмирає і сам рух...

Боротьба, що іде по всьому світі – це – на нашім континенті – є боротьба за свободу нації, за Київ проти Москви, і за віру Христа. А Христос не провадив діалогів з Пилатом, ні з Іродом, ні з Каяфою, ні з фарисеями, яких звав «кодлом гадючим» і «синами диявола». А що сила московської орди є сила слуг диявола, про це яскраво свідчить і пастор Вурмбранд, і мільйони замучених, і про це звістував Заходові ще Блок в своїх «Дванадцяти», де малював банду Антихриста, що йде «визволяти світ» під проводом Москви… Віддати честь тим борцям і мученикам треба не компромісом з дияволом, а боротьбою з ним... Яскраво неґувати цю темну силу, кликати до боротьби з нею, не до порозуміння і переконування ворога! Не наслідувати ті (за Шевченком) «овечі натури», бо дурна «вівця і перед вовком висповідається», як каже наше прислів’я. Або – як писав Караванський (в «краю»!): «Що чорне, зви тільки чорним, а ні, то це гидке паскудство цілий світ мов павук огорне»!

«Шлях Перемоги» № 26 (801), 29 червня 1969 р.

 

Дмитро Іванович Донцов народився 30 (17 за старим стилем) серпня 1883 року в степовій Україні, у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Предки його, як згадував сам Донцов, походять із Слобідщини, а саме з Вороніжчини.

 Детальніше....

Дмитро Донцов - апостол української ідеї
В Мелітополі провели круглий стіл, присвячений Дмитру Донцову PDF Друк e-mail
Написав УІС   
Субота, 03 вересня 2016, 11:02

25 серпня в Мелітопольському державному педагогічному університеті ім. Богдана Хмельницького відбувся круглий стіл «Дмитро Донцов як духовний будівничий України на тлі державної незалежності» за участю провідних вчених-дослідників спадку Дмитра Донцова, громадських діячів, політиків та студентів.

Відкрив круглий стіл ректор університету Молодиченко Валентин Вікторович доповіддю про національно-патріотичне виховання у вищій школі на прикладі університету. В ході роботи круглого столу виступали професори Олексенко Р.І., Ситник О.М та Троїцька Т.С. Також до слова були запрошені помічник народного депутата України Ігоря Артюшенка Олексій Мосейко та праправнук брата Дмитра Донцова Олександр Донцов.

В результаті роботи круглого столу було вирішено створити на базі МДПУ науково-дослідний центр ім. Дмитра Донцова – окрему структурну одиницю, яка буде займатися систематичним дослідженням спадку Донцова та вивченням ідейної та політичної історії Південної України, поставити питання перед міською радою про встановлення пам’ятника Дмитру Донцову у Мелітополі.

Останнє оновлення на Субота, 03 вересня 2016, 11:05
 
Нове слово про Донцова PDF Друк e-mail
Написав AlDarr   
Середа, 23 липня 2014, 16:56

Насьогодні про Донцова написано таки чимало. Біографічних статей і наукових праць, монографій і рецензій. Згадаємо насамперед тексти Михайла Сосновського, Ростислава Єндика, Сергія Квіта, Василя Іванишина, Олега Багана, Бориса Вітошинського, Богдана Стебельського, Анатоля Бедрія… Здавалося би, що ще можна нового і несподіваного укласти в монографію. Тим більше, коли за справу береться зовсім молода, двадцятишестирічна людина.

З цікавістю взяв до рук нову книгу – працю Ігора Загребельного «Націоналізм versus модерн: життя і творчість Дмитра Донцова в оптиці консервативної революції» (Видавництво Сергія Пантюка, Київ, 2014р.). З цікавістю, бо сам віддавна не просто захоплююся творчістю Донцова, але й досліджую та всебічно її популяризую. І не розчарувався. Автор зумів знайти своєрідний підхід до творчості Майстра, насвітлити її з досить несподіваних сторін, досліднику вдалося зробити твір цікавим не лише для вузького кола науковців, а для ширшого кола читачів.

Ігор Загребельний вже на початку зазначає, що не є «об’єктивним» у своїх розмірковуваннях про Донцова, оскільки «Дмитра Донцова можна любити або ненавидіти. Третього не дано». Але дарма скептичний читач очікуватиме від автора дешевої компіляції, банальної глорифікації чи простого статистичного фактажу (народився, написав, помер…) постаті доктора Донцова, «забронзовілого ідола», який «належить історії». Навпаки, під гострим пером молодого дослідника Донцов оживає, актуалізується і бореться. Тут і тепер.

Донцов сьогодні актуальний? Це питання вже не одне десятиліття ставлять насмішкуваті ліберальні критикани. Останні події в Україні напевно дали однозначну відповідь на це, як на мене, риторичне, питання. Знову і знову не просто варто, але вкрай необхідно повертатися до його творчої спадщини, знову і знову нас будить і кличе набатом його пересторога і чітким орієнтиром вказують шлях його напрямні.

Відрадно, що останнім часом видаються збірки праць Донцова (тут насамперед відзначимо активну подвижницьку діяльність Науково-ідеологічного центру ім. Дмитра Донцова (до якого належить і Ігор Загребельний), УВС ім. Юрія Липи), тож зацікавленим гріх скаржитися на відсутність доступу до текстів ідеолога українського націоналізму.

Нова книга акцентує увагу на консервативно-революційних і традиціоналістичних моментах творчості Донцова, розкриває його спадщину в світовому контексті, висвітлює розвиток української націоналістичної думки в ХХ столітті, і цим, зокрема, є цінною і своєчасною.

Віктор РОГ

 
Вийшов 5-й том «Вибраних творів» Дмитра Донцова PDF Друк e-mail
Написав Прес-служба Науково-ідеологічного центру ім.Д.Донцова   
Четвер, 16 січня 2014, 14:54
Вийшов 5-й том «Вибраних творів» Дмитра Донцова

Видання виходить під егідою Науково-ідеологічного центру ім. Д.Донцова, який очолює Олег Баган, він же як відповідальний редактор і упорядник формує концепцію багатотомника. Літературний редактор тому – знаний мовознавець і публіцист Ярослав Радевич-Винницький, котрий запропонував важливу й оригінальну стилістично-правописну версію адаптації текстів Д.Донцова до норм сучасного українського правопису. Тематична назва 5-го тому: «Політична аналітика (1921-1932 рр.)», тобто він складається із етапної праці «Підстави нашої політики» (1921) і статей із журналу «Літературно-науковий вісник» за означений період.

Як і до всіх попередніх томів, усі тексти творів Д.Донцова подані за першоджерелами. Це особливо важливо щодо книги «Підстави нашої політики», яка у другому виданні 1957-го року зазнала багатьох скорочень із різних причин. Це у свій час змусило вірного послідовника ідей Д.Донцова Романа Бжеського (Р.Млиновецького) видати спеціальну брошуру з констатацією тих фрагментів, які не увійшли до 2-го видання.

Як відзначив у своїй передмові до тому «Стратегія для України» Олег Баган, у книзі «Підстави нашої політики» вперше було концептуально викладено світоглядні засади вольового націоналізму. Саме це поняття використав Д.Донцов для означення ідеології нового націоналізму, який щойно починав формуватися. Саме це визначення і сьогодні треба застосовувати у політології, націології, філософії для тлумачення ідеології націоналізму від 1920р. (від моменту постання УВО), а не «інтегральний націоналізм», «організований націоналізм», «мілітарний націоналізм», «революційний націоналізм», бо усі ці визначення лише частково характеризують нову якість націоналістичного руху того часу. Натомість філософема «волюнтаризм» найточніше передає головну ідею, головну емоцію і головну відмінність нового націоналізму: світоглядно він різко і чітко переорієнтувався після доби позитивізму-раціоналізму на ідеалістичну філософію ірраціоналізму-волюнтаризму (від ідей Платона до Фіхте, Карлайла, Ніцше, Дільтея, Лебона та ін.); він засвоїв після кволої, примирливої тактики українських народників та народовців настрої безкомпромісної боротьби, вітального пориву (звідси – часті апелювання Д.Донцова до постаті та ідей А.Мадзіні); він базувався насамперед на принципі нової якості характеру нації (не її економічних умов, як в соціалістів, не її культурних можливостей, як в народників-демократів, не її правової свідомості, як в лібералів-прогресистів). Праця «Підстави нашої політики» і до сьогодні залишається найзручнішим, найзавершенішим, найаргументованішим політико-ідеологічним твором для формування націоналістичного світогляду в українській людині.

Другу частину 5-го тому склали статті на доволі різноманітну тематику – від геополітики до економіки – за 10 років редагування Д.Донцовим ЛНВ. Усіх їх характеризує гострота критичної думки автора, його тверда принциповість, уміння бачити широту й вагу політичних процесів сучасності. Зокрема вартує виділити проблемні статті «Упадок комунізму на Заході», «У десятилітню річницю», «1914-1924» (осмислення подій і наслідків 1-ї Світової війни), «Дві революції» (про характер революції в Україні); чудові політичні портрети Ф.Дзержинського, Н.Пашича, Р.Дмовського, політико-філософський діалог «Про актуальні речі». Загалом матеріали тому чітко увиразнюють ідейно-політичну лінію українського націоналізму у 1920-і рр., пояснюють причини і форми критики ним стратегії і тактики західноукраїнських демократів (УНДО) та соціалістів, дають широку картину оцінок подій у СРСР як у жахливій «системі страху» (назва статті). Усі статті перевидаються в Україні вперше.

Докладніше про видання можна дізнатися за телефоном: (097) 143-10-12, а також на сайті Видавничої фірми «Відродження».

 
О.Баган "Поміж містикою і політикою" PDF Друк e-mail
 

Кожна нація переживає свої періоди піднесення і спаду. Кожний такий період вияскравлюють талановиті і наснажені будівною енергією духу постаті, незалежно від того, чи їх діяльність була успішною, чи ні. Загальна тенденція часу, його настрої і спосіб мислення можуть не сприйняти геніальної особистости. Проте це не означає, що та Особистість помилялася, а її ідеї не можуть служити Майбутньому. Так у Афінах отруїли Сократа, у Римі відрубали голову Ціцеронові, зі Флоренції вигнали Данте, у Еспанії забули Колумба, у Англії — Шекспіра, у Франції гільйотинували ціле суцвіття визначних людей під час Великої революції...

Українська нація пережила дивовижне культурне і суспільне піднесення у період від 90-х рр. ХІХ ст. і до Другої світової війни. Причому вибух цей був таким раптовим, особливо від початку революції 1917 р., відбувався у таких несприятливих умовах ворожих окупацій і руїн, що розібратися у пріоритетности його ідейних течій важко. Одним з феноменів часу стала поява українського вольового націоналізму у вихорі революції. Одним з найбільших його речників і натхненників був ще й дотепер широко засуджуваний і не збагнений в Україні Дмитро Донцов (1883-1973). Натомість постать ця і своїми думками, і своїми вчинками висвітлює і робить набагато зрозумілішими проблеми та характеристики складної доби. Навіть попри власну долю вигнанця з рідної землі у часи запанування на ній чужих ідей та влад.

Поява Дмитра Донцова в українській політиці і культурі початку ХХ ст. була настільки несподіваною, наскільки й потрібною. Український суспільний рух ХІХ ст. був одним із найінертніших і найменш ефективних національних рухів у всій Середньо-Східній Европі (типологія суспільно-політичних явищ у цьому регіоні досить виразна). У той час, як більшість недержавних народів — чехи, серби, угорці, румуни, болгари, хорвати, словаки, литвини, латвійці, фіни, естонці — швидко і успішно переростали в модерні нації, розбудовуючи свої багатопластові і поліфункціональні модерні культури, здобували державність у завзятому протистоянні ворогові, провідні українські громадські і політичні середовища самі себе ще тільки переконували, що вони представляють справжню націю і повинні змагати до самостійности. І то переконували невпевнено. Дві глобальні фатальні ознаки тяжіли тоді над українським рухом: він був ментально надламаний психологією безвольного, роздвоєного малоросійства (у галицькому варіянті — рутенства) і він був ідейно обеззброєний інтернаціоналістськими доктринами лібералізму та соціялізму. Якщо більшість названих народів ще у епоху Романтизму витворила собі міцну ідеологію і духово-культурну концепцію націоналізму, стабілізувавши процеси націєтворення, то українство загрузло у трясовинні морально-теоретичної схеми “провансальства”, тобто недонації, чогось середнього між етнографічною групою і народністю.

 
Вийшов 10-й том «Вибраних творів» Дмитра Донцова PDF Друк e-mail
Написав AlDarr   
Субота, 03 вересня 2016, 11:00

Науково-ідеологічний центр ім. Д.Донцова завершив свій грандіозний, як на українські умови, видавничий проект. Останній том видання має назву «Твори різних періодів» і охоплює публіцистику й культурологічну есеїстику Д.Донцова від 1909-го до 1972-го року. У ньому, серед іншого, вперше передруковані  ранні статті автора із соціал-демократичних часописів «Праця» і «Наш голос», великий блок статей із російськомовного журналу «Украинская жизнь», який виходив за редакцією С.Петлюри у  Москві у 1913-1915 рр., маловідомі статті із націоналістичного журналу «Державна нація» (Прага, 1927 р.), оригінальна культурологічна та ідеологічна есеїстика із діаспорних видань «Вісник» і «Альманах Гомону України» (1950-і і 1960-і рр..).

Так в Україні вперше у такому масштабі представлена творчість правого політичного мислителя, одного з найбільших теоретиків націоналізму і консерватизму в Середньо-Східній Європі. За словами головного редактора видання,його  упорядника і коментатора, керівника НІЦ ім. Д.Донцова Олега Багана, тепер уже неможливими будуть ті масові і нахабні перекручування і фальшування ідей Д.Донцова, які спостерігалися в українській і переважно російській та польській науці і публіцистиці з боку авторів ліберального і лівого світогляду. У 10-томнику опубліковані всі головні твори Д.Донцова з усіх журналів, де він друкувався, всі його окремі книжки, і читач побачить, що у них немає ані ідей вульгарного расизму та антисемітизму в дусі німецького нацизму,ані ідеологічного тоталітаризму, ані виявів шовіністичної ненависті, в чому його не раз звинувачували різні ідеологічні супротивники. Натомість Д.Донцов постає уважним аналітиком доби, глибоким теоретиком у сферах націософії та культури, історіософії та літературної критики. Велична і драматична епоха 1-ї половини ХХ ст. проходить на сторінках його гостропроблемних творів, проінтерпретована з позицій національного традиціоналізму, філософського ідеалізму та вольового націоналізму, світоглядні засади яких вироблялися упродовж тисячоліть, починаючи від високих ідей Платона і полум’яних філіпік Демосфена. Водночас центральним ядром цієї творчості  є морально-емоційне наснаження української людини плекати в собі Героя, Воїна, Лицаря. На цьому стоїть і стоятиме світова історія як історія духовного зростання передусім, як впертий і важкий процес формування чистої шляхетності, вічного конкістадорства,  національної самобутності.

Наш видавничий проект здійснений зусиллями ентузіастів, щирих жертводавців, і це може бути прикладом для інших середовищ, які прагнуть розвивати національну ідею і культуру українства.Наразі Центр ім. Дмитра Донцова висловлює велику подяку усім, хто долучився до шляхетної справи утвердження героїчної ідеології українського націоналізму в сучасності! Прихід величних і пориваючих ідеологем Дмитра Донцова в Україну лише починається!

Останнє оновлення на Субота, 03 вересня 2016, 11:02
 
« ПочатокПопередня12345678910НаступнаКінець »

Сторінка 3 з 19

Наша кнопка



Наші друзі

Main page Search