"Віра – це нестримне бажання перетворити мрію в реальне життя" Д. Донцов

 

Дмитро Іванович Донцов народився 30 (17 за старим стилем) серпня 1883 року в степовій Україні, у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Предки його, як згадував сам Донцов, походять із Слобідщини, а саме з Вороніжчини.

 Детальніше....

Дмитро Донцов - апостол української ідеї
О.Баган "Юрій Липа і Дмитро Донцов: змагання ідей чи особистостей?" PDF Друк e-mail
Тема стосунків Д.Донцова з Ю.Липою є однією зі складних, контроверсійних при вивченні мегатеми вісниківства в українському літературознавстві. На жаль, в нашій науці склалася вже ціла традиція дивитися на ці взаємостосунки крізь призму ліберальних критиків повоєнної доби (Ю.Шереха-Шевельова, Ю.Косача, Ю.Лавріненка, І.Багряного та ін.), які ведучи стратегічну кампанію на знищення, дискредитацію вісниківської традиції в українській літературі, навмисне підсвітлювали конфлікт двох особистостей, як нібито "світоглядний", "етапний" і "неуникненний" для вісниківського середовища. Ситуація змальовувалася так, наче б то "примітивний", "волюнтаристський", "тиранічний" Д.Донцов загалом заважав творити письменникам, які друкувалися на сторінках редагованих ним ЛНВ і "Вісника". Не зрозумілим залишається тільки, чому саме ці письменники – Є.Маланюк, Ю.Липа, Л.Мосендз, О.Стефанович, У.Самчук, О.Ольжич, О.Лятуринська, О.Теліга та ін. – виявилися на перших позиціях в тодішній еміграційній і західноукраїнській літературі і стали живими класиками? Відтак напрошується побажання усім письменникам мати такого Редактора, який би вивів їх у класики. Ліберальні критики доводили, що світоглядний націоналізм, який пропагував Д.Донцов, ніс у собі "руїнництво", "фанатизм", "патріархальщину", які нібито гальмували українську культуру і заважали розвиватися новому поколінню дієвих, по-європейськи освічених патріотів. Правда, не зрозумілим залишається те, чому саме українська культура міжвоєнної доби так вражає своєю бурхливістю і яскравістю розвитку, а покоління націоналістів – дивовижною відданістю високим ідеям, характером, динамізмом та історичними здобутками (героїчна боротьба ОУН-УПА)? 
 
Чому переговори з Москвою є неплідні? PDF Друк e-mail

Відповідь на це питання подав — стисло й зрозуміло — по Берлінській конференції державний секретар Даллес. Він вказав в головному, що основне потягнення росіян ніколи не полягає в тому, щоб відступитись хоча б на один фут на будь-якому місці, на якому їм удалось установитись.

Той самий імпас, за тих самих причин, виявився в переговорах стосовно до мирної умови з Німеччиною. На той самий імпас західні потуги натраплятимуть на кожній наступній конференції з Росією.

Історія 20-го, а рівно ж і 19-го сторіч доводить достойною мірою, що кожного разу, коли Росія на будь-якому конгресі чи то конференції згоджувалась поступитись чимсь із своєї награбованої здобичі, — це траплялось або після її воєнної поразки, або під загрозою мілітарної розправи. Ніколи інакше!

Сам лише ультиматум Німеччини на мирній конференції в Бересті 1918 р. змусив Леніна й Троцького зректись їхніх «прав» на Прибалтику, Польщу та Україну. Сама лише реклямація власних національних прав з боку Польщі, Фінляндії і України (1917 р.) та готовість цих країн добитися, в разі потреби, шанування їхніх національних потягнень збройною силою — змусила уряд Керенського до поступок.

 
В.Колкутіна "Своєрідність лесезнавчих студій Дмитра Донцова" PDF Друк e-mail
Перші десятиріччя ХХ століття – один із найцікавіших періодів в історії українського літературознавства. Історичні метаморфози доби й кризові явища філософської думки спонукали до розмови непересічних критиків «з потужним креативним та інтелектуальним потенціалом» [1, с. 1] - Ю.Меженка, М.Зерова, Г. Костюка та інших. У своїх літературознавчих роботах вони порушили чис-ленні актуальні на той час проблеми, створили концепцію національного універсалізму, проголосили літературні ідеї у «вітаїстичній» перспективі [1,с. 7], виступили цікавими інтерпретаторами творчості багатьох видатних українських письменників ХХ століття. На наш погляд, найяскравіше виокремлюється постать Дмитра Донцова – талановитого автора оригінальних літературознавчих студій. В наш час у літературознавстві ми простежуємо чималу кількість написаного про цього критика - серйозні дослідження О.Багана, В.Іванишина, Г.Сварник, С.Квіта, П.Іванишина. Але, на нашу думку, проблема лесезнавчих студій майстра висвітлена ще недостатньо.
 
Вийшов 4-й том «Вибраних творів» Дмитра Донцова PDF Друк e-mail
Написав AlDarr   
Понеділок, 16 вересня 2013, 16:28
Книга називається «Ідеологічна есеїстика (1933-1939рр.)». Її основу склали брошури «Патріотизм» (1936) та «Партія чи орден? Об’єднання чи роз’єднання?» (1938) і найкращі есеї на ідеологічні теми з журналу «Вістник», який Д.Донцов редагував одноосібно від 1933р.

Том, як і всі попередні, упорядкував відповідальний редактор десятитомника і керівник Науково-ідеологічного центру ім. Д.Донцова Олег Баган, він же написав передмову і склав примітки до книги. Зокрема у передмові зроблено таке узагальнення про значення постаті головного ідеолога українського націоналізму: «У 1920-1930-і роки Дмитро Донцов був інтелектуальним лідером, виразником особливо широкого спектру ідей правої політичної філософії у боротьбі зі світовим космополітизмом і матеріалізмом. Ніхто інший серед українських політичних теоретиків і публіцистів не висловив стільки концептуальних думок і не осмислив стільки вічно актуальних проблем з цієї сфери, як він. У цьому сенсі значення творчості і діяльності Донцова має міжнародне звучання: лише поодинокі праві мислителі із країн Середньої і Східної Європи можуть дорівнятися до нього за масштабністю своїх концепцій і їхньою наступальною силою. При цьому він виступав не тільки як політичний теоретик, а й як культуролог, літературний і мистецький критик, історіософ, націософ, філософ. У такий спосіб його доктрина набула універсального змісту, у ній відображені у сплетінні найрізноманітніші елементи досконалого ідеалістичного світогляду, яким він володів».

У томі вміщено знакові для доби статті «Вони і ми», «1937», «Нерозрита могила», «Авіронове насіння», в яких осмислено складні питання ідеологічних змагань того часу; прекрасні за своєю логікою націологічні студії «Що таке нація» і «Шарль Мора і французький націоналізм»; сатирично-викривальну критику московського большевизму в статтях «Ленін як теоретик «пролетарського асиміляторства» і «Сталін як «добродій» України». Чергові два есеї, спрямовані критично проти ідеології консерваторів-гетьманців (В.Липинський і його коло) – «Колтунський консерватизм» і «Про баронів Середньовіччя і баранів із байки» є своєрідним завершенням великої теми ідейного змагання в ту добу в правому таборі. Блискуча полемічність, оригінальність образного мислення продемонстрована Донцовим в інтелектуально-художніх діалогах «Те, чого ні зважити, ні зміряти», «Чудо марксівської діалектики» і «Грицько-філософ і його пан».

Загалом у томі читач знайде сотні проникливих націософських висловлювань і тез, інтерпретації маловідомих фактів політичної, культурної та інтелектуальної історії міжвоєнної доби, дотепні характеристики політичних постатей того часу, і головне, чарівливий інтелектуалізм автора «Націоналізму» з його достеменністю логічних доказів, рапірними ударами полемічних випадів, тонкою іронією і жагучим сарказмом, з його піднесеним візіоперством у простори історичних істин і звершень шляхетних натур.

Довідки про видання можна отримати за телефоном: 097-143-10-12.

Прес-служба Науково-ідеологічного центру ім. Д.Донцова

Останнє оновлення на Понеділок, 16 вересня 2013, 16:31
 
Дмитро Донцов: ІДЕЯ ЧИ БЕЗІДЕЙНІСТЬ? PDF Друк e-mail

      Великої праці коштувало витягнути українську політичну думку з того ідеологічного трясовиська, в якім застав її 20-й вік; надати їй певну доктрину, мілітарний характер, організаційні форми, визначати її «за» і «проти». І ось коли, здається, наша політична ідея почала приймати окреслену й ясну форму, проти неї розпочався систематичний похід в деяких кругах: проти її виразної ідеї, проти її мілітарного характеру і проти її організаційних форм. Для нас є певне, що немає руху без ідеї, яка його оформлювала б. Без Євангелії - не було б християнської Церкви, без Корана не було б воюючого Ісляму, без марксового «Капіталу» - марксизму, без «Комуністичного Маніфесту» – большевизму. Але тепер показується, коли вірити деяким письменникам, що все це було непотрібне, що якраз цього всього нам не треба. Почалася «дискусія»: ніби на літературні теми, але потім перейшла й на політичні. Почали проповідувати нову, що так скажу, принципіяльну безпринципність. Почали говорити, що абсурдом є «говорити» й діяти категоріями якоїсь одної доктрини; що це є «одноманітність», «педантизм»; що це значить «зіштивнення» людської думки, її «згляйшахтовання», якась «генеральна лінія», цензура і пр. Почали твердити, що не лише матеріялізм, але й ідеалізм банкротували; що не можна говорити «лише Так, чи лише Ні», що не можна казати: «тільки соціалізм, тільки націоналізм або тільки комунізм»... А що ж робити натомість? Натомість радять шукати якогось «спектру», «гами» «синтези», якої не кажуть. А що ж виходить на практиці? Що не можна проти комунізму мати лише «Ні», але й «Так»? Творити щось посереднє між патріотизмом і большевизмом? Коли мати одну доктрину є «більш ніж наївно», то значить хіба треба визнавати дві чи три? Значить вільно бути трохи віруючим, трохи безбожником? Трохи самостійником, а трохи федералістом? І Богові свічка, і чортові огарок? І чорне, і біле? Але ж з їх «синтези» вийде лише щось сіре, а ніяка «гама» чи «гармонія»! А в парі з тим іде завуальована пропаганда матеріалізму і протирелігійности. Мовляв, «тільки віри» замало, треба ще й «сумніву»; проповідується «енергетичний матеріалізм», «антропоцентризм», бо ж «центр світу і мірило речей є людина», не Бог. Бо ж на їх думку не треба моралі як «категоричної даности», ані релігії як «категоричної даности», одне і друге мають бути такі, які вибере собі «свобідна людина». А дальше журнали заповнюються такими представниками здегенерованої Европи, як Жід, Цвайг, вихвалюється анархіста і герольда російського месіянства Достоєвського.

І ця проповідь принципіяльної безпринципности робиться в наш час, час руйнації всіх цінностей нашої християнської культури! Коли криком кричить хаос, домагаючись виразної формуючої думки, порядкуючої ідеї, в той час розлягається пропаганда «ні сюди, ні туди», ні «Так», ні «Ні»!

Подібну до нашої кризу переходила Европа за часів Христа. Тоді світ, погрузлий в матеріялізмі, врятувала лише нова ідея, нова доктрина, новий ідеалізм, не «шукання», не «скепсис» не «синтеза» християнства з фарисейством, але виразне Так супроти одного і виразне Ні-супроти другого.

І за часів Хмельниччини, і в 1917р., і в слідуючих роках щось осягнула Україна лише коли залишала хитання міх двома доктринами і вірами, а вибрала одну.

 
« ПочатокПопередня12345678910НаступнаКінець »

Сторінка 8 з 19

Наша кнопка



Наші друзі

Main page Search