«Провідна верства, коли вона дійсно є такою, – це зовсім інша порода людей…» Д. Донцов

 

Дмитро Іванович Донцов народився 30 (17 за старим стилем) серпня 1883 року в степовій Україні, у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Предки його, як згадував сам Донцов, походять із Слобідщини, а саме з Вороніжчини.

 Детальніше....

Дмитро Донцов - апостол української ідеї
НЕЗАБУТНЯ ЗУСТРІЧ PDF Друк e-mail

30 серпня відзначаємо 128-му річницю з дня народження ідеолога українського націоналізму доктора Дмитра Донцова. З нагоди цієї дати пропонуємо увазі читачів спогад молодої українки про зустріч із Донцовим, опублікований в одному з діаспорних видань в травні 1973 року і підписаний криптонімом «Л. В.»

Редакція

Було це влітку в Канаді. Далеко поза містом, ми зупинилися перед буйно зарослим садком та маленькою хаткою.

Старенькі люди зустріли нас з великою радістю. Два покоління – такі різні й такі одночасно близькі.

Високий, грізний, немов суворий, доктор Донцов сягав головою аж під низьку стелю. Мені ця сувора постава так заімпонувала, що перше моє враження було велике розгублення. Але після кількох речень, хоч сказаних без усмішки, ми відчули велику теплоту, таке родинне і щире відношення до нас, що зникла наша ніяковість і залишила місце безмежній довірі та приязні. Наші господарі випитували нас про родину, про життя молоді, про наші громадські й особисті плани, про життя українців в діаспорі.

Останнє оновлення на Четвер, 18 серпня 2011, 16:01
 
Петро Іванишин "Дмитро Донцов" PDF Друк e-mail
У найбільш драматичному в нашій історії XX столітті у плеяді українських мислителів, зроджених – хто словом, хто духом Шевченка, з'явилася ще одна яскрава і немеркнуча зірка – Дмитро Донцов /1883–1973/. Йому судилося бути свідком і учасником, літописцем і аналітиком подій, які гранично увиразнили безплідність і крах багатьох ілюзій минулого, побудованих на піску особистої, кланової чи класової вигоди, благих, але нічим не забезпечених намірів, розрахунку на чуже благородство і допомогу, а не зведених на крицевій скалі опори на власні сили могутнього народу з пробудженим національним духом і об'єднаного пасіонарною ідеєю національного державотворення. 

Донцов не був винятком із загального правила формування духовних вождів нації, і пройшов тернистий шлях сумнівів, спроб і помилок. Бо ж і дорога була складна і довга: від тремкого відчуття себе частинкою народу до усвідомлення власної відповідальності за долю нації, від активної партійної праці до орденського мислення і творення – такого необхідного для компенсації відсутності національної еліти, від конкретики діяльності національного революціонера до національного мислителя першорядної величини...
 
М. Гікавий "День доктора Дмитра Донцова" PDF Друк e-mail

Робочий день д-ра Дмитра Донцова починався о 7-ій годині ранку. Тоді звичайно брався він за книжку, роблячи на її берегах різні замітки. Це я спостерігав кожного разу, коли, йдучи з кав`ярні «Віденка», заходив до нього, щоб поінформувати про найновіші події. Преса з попереднього дня лежала у нього на бюрку. І коли б я не приходив, д-р Донцов переривав читання і запрошував мене сідати.

Усі матеріали до «Вісника» приготовляв д-р Донцов сам: переглядав і виправляв надіслані статті, оповідання, вірші, рецензії. Рукописи передруковував на машинці. Коли все вже було готове, брав передруковані матеріали і заносив їх до друкарні, а з друкарні видрукувані скрипти брав із собою.

По полудні д-р Донцов заходив до адміністрації журналу по редакційну пошту, а щодо журналів та часописів, то запитував мене, що мені залишити на перегляд. В адміністрації залишав нові книжки для д-ра Л. Луцева на рецензії.

Д-р Д. Донцов був з усіма привітний, але неговіркий. Якщо в адміністрації появлявся хтось сторонній, що мав до д-ра Донцова якусь справу, то він запрошував його до свого помешкання.

 

Перед вечором д-р Донцов знову заходив до адміністрації, запитував, чи немає для нього пошти, і, якщо заставав когось, що приходив до мене в справах адміністрації, то негайно виходив, щоб мені не перешкоджати. Якщо ж нікого зі сторонніх не заставав, то цікавився розбудовою видавництва, оглядав на стінах карти Західної України та європейських держав, де були приколоті прапорці представників нашого видавництва, списки осіб, які замовляли журнал, але не платили за нього, не зважаючи на пригадки. Запитував, чи я приготовляю сторінки «Від Адміністрації», в яких систематично подавалась статистика передплатників «Вісника», міста і держави їх замешкання, прізвища нагороджених представників та інші відомості. Також питався, чи не надійшли пропаґандивні реферати, особливо від мґра В. Бородача і д-ра В. Савчака для залучення нових передплатників, яким я висилав оказові числа «Вісника», листи від наших представників, кольпортерів і книгарень.
 
У ВОГНІ РЕВОЛЮЦІЇ PDF Друк e-mail

Коли та боротьба з дияволом, як писала Л. Українка, перейшла на землю з неба, вона загострилася особливо в наш час. Коли „царство Духа” розділилося на „чисту і нечисту половину”, коли „порушилась гармонія всесвітня” й на землі, коли із-за науки Ісуса з Назарету почався „великий розбрат між людьми”, — знаряддям диявола стала Москва. І першою країною, на яку впали „тьми і тьми” північних варварів, — була Україна, По різних „передишках”, коли з упадком царської еліти вибухла серед народів імперії національна революція, — з'явився большевизм, який, продовжуючи діло Петра і Катерини, з вогнем і мечем прийшов на Україну збивати докупи землі, які вислизнувалися з пазурів раненої в першій війні — бестії. Коли царат прикривав свій похід проти християнських народів пишною маскою релігії, большевизм скинув ту маску, вдягнувши натомість іншу: маску визволителя пролетаріяту, а перед тим — короткий час демократії. Цей свій державний переворот, захоплення влади новою „елітою”, він назвав революцією. А що і національна революція уярмлених народів, і ,,революція” московська вибухли тоді, коли почали хитатися підстави царату, одночасно, то і московська пропаганда, і обдурені нею засліплені деякі земляки — почали ті революції утотожнювати, як одну і ту саму революцію, з тими самими, нібито цілями та ідеями...

Не було брехні більш наявної, як ця! Революцію 1917 року на просторах російської імперії можна прирівняти до революції 1848 року на просторах австро-угорського цісарства. Вибухла остання у Відні, в Празі, в Будапешті, — але цілі їх були інші. У Відні ліберальне міщанство й робітництво домагалися конституційної монархії, в Будапешті — розподілу монархії, і відділення від неї Угорщини. Подібно було в 1917 р. в російській імперії. В столиці її — революціонери думали, передусім, як здушити відосередкові тенденції національних революцій на Україні, в балтицьких країнах, на Кавказі, на Білорусі, на Литві. Але зовсім що інше мали на цілі революції в Києві, в Тифлісі, чи в Ревелі і Ризі. Там думали про звільнення від смертельних пут чужої імперії.

Революція, що вибухла на Україні по тім, як українські вояки царської армії перші почали в столиці імперії наступ, який звалив царат, — ця революція мала зовсім інше обличчя, ніж революція в Московщині. Там — злива голосних „модерних” гасел і постатей, — вже вихиляла своє криваве обличчя Московщина „опричників” Грозного, „Петрових собак” і навіть перших православно-татарських ханів в Кремлі — Іванів і Василів. Тут — на Україні, в широких масах її людности, нагло прокинувся, збуджений зі сну, дух Мазепи і Хмельницького, коли мільйони „хохлів” відчули, — „хто вони, чиї сини, яких батьків, ким, за що закуті”; коли вони почали розуміти, що вони в кайданах, що ті кайдани треба рвати і кропити волю злою кров'ю одвічного ворога всякої свободи. Прокинулася давня гордість народу, упокореного і підбитого ордою з Півночі, якою в душі погорджував і за расу варварську завше уважав: чи то в свідомості мас, чи через твори Руданського, Стороженка, Щогольова, Шевченка, в свідомості народу, в якій — мов давній сон — вставали давно ніби вимазані традиції і легенди великого минулого; минулого нараду, що всю свою історію звик битися з „дітьми бісовими”, яких монгольський чи московський степ виплескував до нас для знищення чужої йому цивілізації Андрія і Володимира. Прокинувся патос великої любови до свого і ненависти до насильницького чужого.

 
Розклад СРСР і еміграція PDF Друк e-mail
Написав Kate   
Вівторок, 18 травня 2010, 09:14

З самої большевицької преси бачимо розклад СССР: Захитання першого „С" — „союзу"; захитання другого ,,С' — правлячої совєтської „аристократії"; захитання третього „С" — повне економічне і політичне банкротство соціалізму; а теж повну брехливість назви „вільних республік", тобто обернених в рабство націй.

Ідейний політичний та економічний розклад червоного царату, що намагався збудувати (в деталях) знова царат Івана „Грозного". Досить згадати, як в 1940-их роках совєтська преса зганила одного свого кінового режисера за те, що він назвав опришками „прогресивне військо" опричників того царя. Гвардія лютого царя Івана, яка в залізний намордник убрала всю людність країни, була для большевиків явищем ,прогресивним", взірцем для компартії.
Тепер, коли навіть ми є свідками розкладу червоного царату, деякі демократичні кола вільного Заходу нічого не хочуть зробити, щоб приспішити розвал большевизму. Навпаки: Хочуть — як в 1945 році — усталити з СССР „мирне співіснування". Ідеєю визнання „статус кво" та існуючих міждержавних границь заражені ООНацій, і НАТО, і Зах.Німеччина (якої половину території з населенням німецьким анексувала Москва), і ЮНЕСКО, і деякі церковні кола. Колись, коли Черчил, запитаний як він може робити “дружбу" і „мир" з Огаліном, відповів, що іноді треба шукати порозуміння навіть з дияволом. Наслідки такої політики є, що Москва усадовилась в обширі Середземного моря, і на Кубі, і в Африці. Згадуючи мабуть минуле Великої Британії, в одній своїй Різдвяній промові, вже по другій світовій війні, англійська королева Єлисавета заявила: “АЬоvе аll wе must кеер that соurаgeous sрігіt оf аdventuге that іs а finest quality of vouth... that spirit flourishes in this old country… And by youth i mean, too, all those, who are young in heart, no matter how old they may be"...

Це той дух, що його нагадувала нам Леся Українка, — дух людей „не літеплої вдачі", що „їх Господь не викинув би з уст своїх"; людей, які „святою мрією горіти здатні", „одважної, твердої вдачі"...

По двох останніх світових війнах хоч дух цей прокидався і в Україні, і в інших країнах Заходу, — проти нього війною пішли ті, що за своїх богів вибрали комунізм Маркса, чи „гуманного" Леніна, соціалізм, чи оту “демократію", що думає рятувати „мир" і „дружбу народів" „коекзистенцією" і навіть приязню з дияволом, про якого згадав Черчил...
Отже в такій ситуації, перед можливим розкладом СССР, або перед 3-ою світовою війною, еміграція наша повинна означити — як І під час першої і другої війни — під яким стягом мусить виступити вона й Україна, щоб по руїні московської орди збудувати власну державу.

 
« ПочатокПопередня12345678910НаступнаКінець »

Сторінка 10 з 19

Наша кнопка



Наші друзі

Main page Search