Доповідь, виголошена Дмитром Донцовим у березні 1964 року. Аудіозапис виступу на касеті знаходився в колекції документів інженера Василя Олеськіва.

Оцифровано у серпні 2015 року Архівом ОУН в Українській Інформаційній Службі – Лондон. Розшифрував і підготував текст до друку історик Володимир Муравський. Назва тексту редакційна.

Шановні збори!

Цих кілька слів говорю вам напередодні страшного грядучого завтра, коли над світом, сплюгавленим силами Диявола, розпадеться кара і повіє новий вогонь з Холодного Яру. До цього дня страшного судища кликав Шевченко бути готовими, схаменутися, не омерзитися, кланяючись чужим богам. Перестати нести їм жертви своєї крові, совісті і честі. Не вірити їх розумним словам, брехнею підбитими. Не вірити в злагоду і мир з вовками в овечій шкірі, слугами Диявола в ангельських масках, яких кожне слово, що ним нас ваблять, є облуда і брехня.

Брехнею є їх Союз Совєтських Республік, брехнею є їх соціалістичний рай, брехнею їх дружба народів, брехнею їх мир серед мільйонів скатованих мучеників і борців за правду, брехнею їх, що зрадили себе дияволу, церква їх, брехнею є і кожне слово тих демократів і прогресистів, і пацифістів, які відчиняють навстіж двері слугам того Диявола у вільний світ, кличучи нас до замирення з ним, до культурного обміну, до співіснування і співпраці, несучи всі лиха, всі зла, розмальовуючи їх в звабливі барви добра і все добре й велике паскудять ганьблячими наліпками.

Патріотизм звуть шовінізмом і реакціонерством, любов до країни своєї і заперечення прав чужинецьких зайдів панувати над нею звуть фашизмом, антисемітизмом, вірність своїй правді ненависництвом до інших народів, готовність кров’ю боронити ту правду – бандитизмом. Як за Шевченка називали це розбійництвом. Вірність своїй релігії – вузьким расизмом або забобонами.

Мета тої темної сили – позбавити нас віри в свою правду. Тоді не знатимемо куди йти, до якої цілі. Далі – захитати віру в свою силу. Така людина не зможе вже йти без поводатиря. Коли забудемо заповіт «в своїй хаті своя правда і сила» не буде і волі. Станемо безсилими і безвольними рабами чужої правди і чужої сили у нашій власній хаті, на нашій не своїй землі. Станемо готовими до всякої угоди з чужим напасником. До цього допустити не сміємо, тим більше, що остаточна мета московських слуг Диявола – знищити в нас наш давній дух лицарства, козацький дух нації, дух, прищеплений нам впливами старої Еллади і тим апостолом, що здвигнув хрест на горах київських, дух християнства і дух тих предків, які мечем боронили Київ від московсько-азійських орд. Цей дух убити в наших душах – мета московських слуг диявола, а що вони є такими – це виразно наперед бачив автор «Великого Льоху». Пеклом перестерігав він нас, «ненароджених земляків своїх» є кодло нечистого, та сила, яка надхне Москву в остатній день обрахунку. Тому ніколи угода, а боротьба за або-або з чорними силами зла є першою вимогою дня для України. Не буде вона вільною, поки не пірве кайдани, поки не окропить вражою кров’ю нашу зганьблену землю.

Вимогою другою є стояти при своїй правді, щоб огненно вона заговорила в наших серцях, щоб слово пламенем взялось у них, щоб дало рукам тверду силу, щоб вивело нас із тьми і смраду на волю. Бо лише віра, посіяна в нас наукою християнської віри, віра в першенство духа над матерією, духа істини над духом Диявола, віра, що не знає сумнівів, дає силу зрушити незнану яку велетенську гору на нашім шляху. Вона в тих лише обставинах, в тих околицях, де тої віри не було, там Христос не творив чудес по невірію їх мешканців.

Нарешті, третьою вимогою дня в обличчі грядучого зудару є не тільки знати до якої мети треба йти, не лише як до неї йти, але й знати хто поведе Україну до тої мети. Я про це повторяв 50 літ. Тою батавою сильних будуть люди, яких Шевченко звав «панством козацьким», «козацьким лицарством», «лицарськими синами», «синами сонця, правди» під покровом патрона Києва і вождя воїнств небесних Архистратига Михаїла, борця з Дияволом і його силами, що їх тепер мобілізує проти нас Москва.

Який це психічно тип? Свій «Націоналізм» я кінчив колись закликом отрястися від духа часів занепаду, коли спокій і угода, привата, дрібне борикання за дрібні уступки, коли надії на соціальне визволення з ласки того чи іншого, білого, чорного чи червоного володаря були ідеалом провідної нашої верстви. Не їх доба ждала тепер. Ждала людей нового духа, якого окреслив я як «Духа нашої давнини», старого Києва і козацької України. Окреслив як «духа прадідів великих», як «дух нашої давнини», як пристрасну тугу за героїчним, як стремління до великого, не до малого шляхом посвяти, жертв, ідеалізму, героїки, страшної путі до Голготи, по якій лише для нації може наступити воскресіння. Був це дух, окрилений давньою містикою нашого вічного міста, запоруки остаточного звитяжства над силами пекла на нашій землі, бо нема перемоги в політиці без допомоги тої містичної сили, бо шлях від містики веде до політики.

Про цю таємну силу містики Києва не знають многі сліпі земляки, але знають про неї вороги України. Не дурно хочуть вони знищення Києва, не дурно нищать його храми та історичні пам’ятники, не дурно затоплюють водою осідок колишнього Запоріжжя, не дурно зі слів кажу Бургардта-Клена, коли у 1920-х роках обертали Святу Софію в більшовицький музей, оповідали наші вчені, присутні при цій профанації святині, що один комісар злісно ударив ногою по долівці собору і крикнув – «Не позбудемося духу спротиву ніколи на Україні і не загнуздаємо її, поки не зрівняємо з землею Святу Софію». Бо знали вони, що доки стоятиме вона, доки буде промінювати з неї віковічно таємнича містерія нашої землі, ніколи не угне вона коліна перед чужими богами, перед ідолами нечистого.

Від містики до політики. Нарешті про це говорю я в «Масі і проводі», в «Де шукати наших традицій», в «Партія чи Орден», про містику старого Києва і її колосальну ролю в нашій історії минулого і велике завдання на завтра. Говорю в «Незримих скрижалях Кобзаря», намагався показати хто, яка когорта воскреслого лицарства України сповнить ту велику місію нашої землі, коли тота когорта символом виведена в козаку безверхім у Шевченка впаде згори на ідола чужого, розтрощить його трон, подре порфіру, оберне того кумира в смердючий гній.

Це буде когорта нових людей, які вже встають на Україні від [19]17-го року, когорта нового лицарства хреста і меча, орден лицарства хрестоносного, того, яке і в Західній Європі, і у нас рятувало свою землю від орд варварів, як іспанське лицарство перед маврами і в нашім часі, французьке перед Атіллою, інше перед Чингізханом, українське перед половцями, аварами, татарами, перед турецьким ісламом, перед юдейською Хазарією, перед лжехристиянською чи безбожницькою Москвою. І тепер подібні люди рятуватимуть нашу віру, нашу землю і славні традиції минулого, які вже видвигнула наша земля в остатніх роках в воїнах УПА, в героях чину, замордованих московською рукою на бруках Парижу, Роттердаму, Мюнхену, Білогорщі. Суворий аскетизм був прикметою цього ордену. Премудрість, як вірлине крило та «віртус кріпіс» як мужні руки, як казали в нашій давнині колись. Ревність невгасима, горіюча живим полум’ям, яка не дозволяла їм прощати ворогам Бога і своєї землі. Яка, як Сагайдачний, доброго любив, злого звик був карати. Гордили грошем або златом, що темніє як блато без меча козацького.

Не були люди цього ордену дрібні маклери, від дрібних справ політики, ні лакеї. Єднав їх спільний дух в одну когорту шляхетних, мудрих і смілих. Таке об’єднання повинно прийти. Об’єднання одного духа людей для їх великих задумів і чинів. Вони є завданням нашої доби. Доби, коли нова червона орда на своїм найвищім шпилі є, по якім неминуче вже наступає початок до спаду. До катастрофального розпаду імперії модерного Чінгізхана. В нашу добу, коли так звані демократичний захід і його провідна верства виявляє свою безпорадність не лиш виступати одверто проти злих духів Кремля, але простягають їм руку згоди на співпрацю з Антихристом і на свою згубу.

В цю добу грядучої катастрофи величезна місія чекає Україну заповіджена віками – створити орден нового лицарства, щоби він боронив свою правду, правду Христа, загрожену не тільки на Україні, але й в цілім Окциденті. Щоби протиставити і тому наступу на своїх традиціях оперту свою силу. Щоб здобути собі і іншому християнському світу волю. Ордену, якого праобраз в своїм козаку безверхім, як сказав, в своїх воскреслих з козацьких могил мерців, дав нам Шевченко. Він бо казав, належиться їм місія розкувати закований в кайдани нарід темний, розтрощити сили пекла на нашій зганьбленій землі. Бути готовими, щоб не збудили нас в огні світового пожару, окрадених з наших традицій, з нашої віри і з нашої сили.

Хай заповіт цей нашого пророка вічно стоятиме перед вашими духовними очима. Хай сон зганяє з ваших повік. Хай вогнем пече ваші душі, щоби воскресла в них душа славних прадідів великих. Ці слова мають бути заповітом для вас нашої доби.

Дмитро Донцов

 

Дмитро Іванович Донцов народився 30 (17 за старим стилем) серпня 1883 року в степовій Україні, у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Предки його, як згадував сам Донцов, походять із Слобідщини, а саме з Вороніжчини.

 Детальніше....

В.Колкутіна "Своєрідність лесезнавчих студій Дмитра Донцова" PDF Друк e-mail
Перші десятиріччя ХХ століття – один із найцікавіших періодів в історії українського літературознавства. Історичні метаморфози доби й кризові явища філософської думки спонукали до розмови непересічних критиків «з потужним креативним та інтелектуальним потенціалом» [1, с. 1] - Ю.Меженка, М.Зерова, Г. Костюка та інших. У своїх літературознавчих роботах вони порушили чис-ленні актуальні на той час проблеми, створили концепцію національного універсалізму, проголосили літературні ідеї у «вітаїстичній» перспективі [1,с. 7], виступили цікавими інтерпретаторами творчості багатьох видатних українських письменників ХХ століття. На наш погляд, найяскравіше виокремлюється постать Дмитра Донцова – талановитого автора оригінальних літературознавчих студій. В наш час у літературознавстві ми простежуємо чималу кількість написаного про цього критика - серйозні дослідження О.Багана, В.Іванишина, Г.Сварник, С.Квіта, П.Іванишина. Але, на нашу думку, проблема лесезнавчих студій майстра висвітлена ще недостатньо.


Опрацювавши ранню лесезнавчу літературно-критичну спадщину Д.Донцова, ми з’ясували наступне:

I. З 1921 року, на нашу думку, починається формування Д.Донцова як ґрунтовного та спостережливого літературного критика творчості Лесі Українки, про що свідчить стаття «Поетка українського Рісорджіменту (Леся Українка)».

II. На відміну від ранньої праці «Леся Українка», тут науковець виявив і продемонстрував глибинні знання поетичної та драматургічної творчості авторки, а також свої здібності та обізнаність і з літературою, і з живописом.

III. У наступній таблиці ми подаємо перелік тих творів Лесі Українки, які були проаналізовані Д.Донцовим у статті «Поетка українського Рісорджіменту (Леся Українка)».

Вступні зауваження до структури таблиці № 1 «Творча спадщина Лесі Українки, досліджена Д.Донцовим»:

а) Вся таблиця поділяється на дві великі колонки, в яких ми представимо власний спосіб та методи аналізу творів поетеси та визначимо ті твори авторки, які стали об’єктом аналізу критика.

б) В дужках до кожного твору Лесі Українки нагадаємо рік його написання, збірку та цикл, де аналізований твір представлено.

в) Задля більш чіткого уявлення тих творів поетеси, які проаналізував Д.Донцов, ми виокремили її поетичні та драматургічні твори

г) Наша таблиця №1 складається з трьох частин. Зміст кожної частини ми обґрунтуємо відповідно до ідейно-естетичних поглядів критика. Такий аналіз представлений нами після кожної частини. Загальні висновки (за всією таблицею №1) ми підіб’ємо після аналізу третьої частини.
 
ТАБЛИЦЯ №1 Творча спадщина Лесі Українки, досліджена Д.Донцовим
Частина 1
 

Спосіб та методи аналізу творів поетеси

Назва творів Лесі Українки

(рік створення, збірка, цикл)

Жанрова своєрідність

Поезія

Драматургія

1

2

3

Твори Лесі Українки, які Д.Донцов називає і цитує

1. "Хочеш знати, чим справді було"(1901р, зб. "Відгуки", цикл Хвилини").

2. "Сфінкс" (1900р., зб. "Відгуки", цикл "Легенди").

 3. "Епілог" (1900р., зб. "Відгуки", "Із циклу "Невольни-цькі пісні").

 4. "Fiat noх!" (1896р., зб. "Думи і мрії", цикл "Невільничі пісні").

 5. "To be or not to be ?" (1896р., зб. "Думи і мрії", цикл "Відгуки").

 6. "Товаришці на спомин" (1896р, зб. "Думи і мрії", цикл "Невільничі пісні").

 7. "Забута тінь" (1898р., зб. "Думи і мрії", цикл "Відгуки").

 8. "Давня весна" (1894р., зб. "Думи і мрії", цикл "Мелодії").

 9. "Грішниця" (1896р., зб. "Думи і мрії", цикл "Невільничі пісні").

1. "Кассандра" ( 1907р.).

 2. "Три хвилини" (1905р.).

 3. "На руїнах" (1904р.).

 4. "Оргія" (1913р.).

 5. "Одержима" (1901р.).

 6. "В дому роботи, в країні неволі" (1906р.).

 7. "У пущі" (1897-1909р.).

8. "Блакитна троянда" (1896р).

Перша частина нашої таблиці найбільша значуща з точки зору розуміння Д.Донцовим творів Лесі Українки, тому що критик їх і називає і цитує, тобто двічі вживає.

Водночас принцип вибору Д.Донцовим віршів письменниці – не випадковий. Ми спостерегли наступне :

1. В першій половині статті, на нашу думку, Д.Донцов більше прагне відтворити світогляд великої української поетеси, тому обрані ним вірші виконують функцію фону, ілюстрації або підтвердження викладених з цього приводу думок критика. Наприклад, підкреслюючи філософсько-ірраціональне підґрунтя світогляду Лесі Українки, Д.Донцов використовує великий уривок із поезії «Хочеш знати, чим справді було?». Пояснюючи виняткове значення «напруженості волі» [2, с.169], він двічі цитує вірш «Епілог», а поняття «власне національної філософії» [2, с. 168] з’ясовує на прикладі легенди «Сфінкс» (яка також двічі та з однаковою метою вживається ним в тексті статті). В усіх цих випадках критик цитує достатньо великі (до дванадцяти рядків) уривки, які, разом з тим, цікаві в композиційному плані, бо виступають своєрідними вкрапленнями, які яскраво увиразнюють думку Д.Донцова. Отже, ми помітили, що в першій частині статті науковця цікавить світогляд поетеси, а не ідейно-художній зміст її поезій.

2. У другій частини статті «Поетка українського Рісорджіменту (Леся Українка)» вірші поетеси виступають не тільки фоном до висловлених різноаспектних думок критика. Тут Д.Донцов постає спостережливим літературознавцем, який ґрунтовно досліджує імпресіоністичну манеру письма поетеси (на матеріалі поезії «To be or not to be?»), психологічні риси (вірші «Давня весна» та «Забута тінь»), емоційно-експресивні ознаки (вірш «Fiat noх!»).

3. Ми з’ясували, що кількісна різниця розглянутих критиком віршів із ранніх збірок Лесі Українки невелика. Із першої частини таблиці видно, що шість поезій входять до збірки «Думи і мрії» та три – до збірки «Відгуки». Ці вірші відносяться до різних циклів представлених збірок. Як вже було нами встановлено, науковець неодноразово вживав поезії із збірки «Відгуки», тому в сукупності можна говорити про однакову кількість використаних віршів.

На нашу думку, принцип вибору Д.Донцовим драм поетеси – також не випадковий. Ми помітили наступне:

1. Задля впровадження власної найголовнішої ідеї войовничого націоналізму та з метою впливу на читача критик використовує уривки із п’єс Лесі Українки «Кассандра», «Одержима» і «Три хвилини» тричі (на початку та в середині статті). Отже, ці драматичні твори використані критиком найчастіше.

2. Кожна п’єса Лесі Українки, обрана науковцем, несе символічну функцію, тому що фактично виступає носієм певної донцовської ідеї: в «Одержимій» критик підкреслює ідею (і лише цю ідею) великого визволення, в драмі «На руїнах» науковця цікавить тільки ідея virtus, в драмі «У пущі» критик як основну обґрунтовує ідею «вічного», з чим живуть і без чого вмирають нації й одиниці»[2, c. 166], ідея ризику (в рецепції критика) привалює в «Блакитній троянді». Як бачимо, кожна обрана критиком драма поетеси – це добір не випадкових ідей власне Д.Донцова, які водночас суголосні із творчим задумом поетеси. Сукупність всіх ідей науковця, простежених на матеріалі драматичних творів Лесі Українки, на нашу думку, - це складові частини його ідеї войовничого націоналізму.

3. В статтях «Леся Українка» та «Поетка українського Рісорджіменту (Леся Українка)» Д.Донцов порушує проблеми новаторства світогляду Лесі Українки (котрий різниться від «пануючого серед тогочасної нашої, не лиш соціалістичної, інтелігенції» [2,c.164]); питання вибору героя, не оминає проблему виняткової роль поета в часи відродження нації, проблему жертовності. В результаті спостережливого аналізу критика у статті «Поетка українського Рісорджіменту (Леся Українка) » на відміну від більш ранньої статті «Леся Українка» ним розглянута проблема добровільної жертви в поезії авторки.

4. У жодній п’єсі науковець не вивчає засобів поетики, історико-культурологічного контексту створення, не цікавиться жанровою специфікою. З метою роз’яснення читачу сутності ідеї войовничого націоналізму, а тому і опосередковано, критиком розглянута в драмах лише образна система. Ґрунтовного, послідовного, детального фахового аналізу драматургії Лесі Українки Д.Донцов не здійснює.

5. Разом з тим, ним було розглянуто вісім п’єс письменниці. Це немало. Всі вони були написані авторкою в один, але останній період її життя – перше десятиліття ХХ століття (1901-1913 роки). На цей період припадає ранній етап формування світогляду Д.Донцова. Він переймається петербурзькою ідеологічною атмосферою і в світогляді (який завжди проектується на творчість митця) та драмах Лесі Українки знаходить ознаки своєї бурхливої доби. Д.Донцов не приховує того, що драми поетеси – це засіб тлумачення та впровадження в Україні власної ідеології, тому знаходить той спільний знаменник, що єднає його світогляд та світогляд Лесі Українки – ідея національного відродження українців, тяжіння до образів та ідеалів епохи ренесансу.
Частина 2:

1

2

3

Твори Лесі Українки, які Д.Донцов тільки цитує, але не називає

1 група:

Драматичних творів немає

 

1. "Мій шлях" (1890р., зб. "На крилах пісень").

2. "Мрії" (1897р., збірка "Думи і мрії", цикл Відгуки", із "Кримських відгуків").

3. "Віче" ( 1901р., зб. "Відгуки", "Із циклу "Невольницькі пісні").

 

 

2 група:

 

4. "Північні думи" (1895р, "Думи і мрії", цикл "Невільничі пісні").

5. "Ангел помсти" (1896р., "Думи і мрії" цикл "Невільничі пісні").

6. "Завжди терновий вінець" (1900 р., зб. "Відгуки" "Із циклу "Невольницькі пісні").

7. "Слово, чому ти не твердая криця" (1896р., зб. "Думи і мрії", цикл "Невільничі пісні").

8. "Ворогам" (1895р., зб. "Думи і мрії", цикл "Невільничі пісні").

9. "Ні! Я покорити її не здолаю" (1901р., зб. "Відгуки", цикл "Ритми").

10. "Хвилина розпачу" (1896р., зб. "Думи і мрії", цикл "Невільничі пісні").

11. "О, як то тяжко тим шляхом ходити" (1901р., зб. "Відгуки", цикл "Ритми").

12. "Легенди" (1900р., зб. "Відгуки", цикл "Легенди")

13. "Якби вся кров моя уплинула отак" (1901р., зб. "Відгуки", цикл "Ритми").

14. "Чи тільки блискавицями літати" (1900р., зб. "Відгуки", цикл "Ритми").

15. "Хотіла я б уплисти за водою" (1900р., зб. "Відгуки", цикл "Ритми").

16. "Аve regina!" (1896р., зб. "Думи і мрії", цикл "Відгуки").

 

 У другій частині таблиці ми змінили попередній принцип розміщення поетичних творів Лесі Українки, тому що твори поетеси, які Д.Донцов цитує, але не називає, на нашу думку, поділяються на дві чіткі групи: ранні («з дитячих часів» [2, с.169], «молодечі» [2, с.151]) та вірші із ясно вираженою громадянською позицією авторки.

«Дитячі», «молодечі» вірші Лесі Українки розташовані нами в тій послідовності, як їх аналізував критик. Але ми помітили, що Д.Донцов ці три поезії (до речі, із різних збірок) - «Мій шлях», «Мрії», «Віче» - розмістив протягом статті хронологічно, відповідно до часу їх написання. Очевидно, для критика надзвичайно важливим було підкреслити становлення та формування громадянської позиції Лесі Українки – поета, починаючи із її ранньої творчості. Тому об’єктом донцовського аналізу виступають встановлені нами ранні поетичні твори із різних збірок поетеси.

Другу групу творів Лесі Українки, які згадує критик, на нашу думку, об’єднує спільна ідея та тема. До того ж, вони всі безсюжетні. Ми підрахували, що Д.Донцов використав п’ять поезій із одного циклу («Невільничі пісні»), одну поезію циклу «Відгуки» (збірки «Думи і мрії»), майже повністю (також п’ять віршів) циклу «Ритми» та по одному віршу із циклу «Легенди» і «Невольничі пісні» із збірки «Відгуки» На нашу думку, для візійно мислячого науковця у сукупності ці поезії із різних циклів і збірок утворюють єдину ідейно-художню цілісність з чітко вираженим громадянським спрямуванням. Ймовірно, цим і пояснюється той факт, що Д.Донцова не цікавить їх назва (тому він не конкретизує заголовок).

Разом з тим, ми вважаємо, що для увиразнення ідеї «модерного» націоналізму та зіставлення її з творчим шляхом Лесі Українки, Д.Донцов вдається до :

1. Міфологеми шляху. Помічаємо зацікавлення критиком своєрідною «траєкторією» зображення поетесою шляху : від її ранніх віршів-роздумів над тим, яким буде «Мій шлях» (підкресл.нами – В.К.) і медитаційних міркувань «О, як то тяжко тим шляхом ходити» (підкресл.нами – В.К.) до відтворення Лесею Українкою доцільності та величності шляху на Голгофу («Завжди терновий вінець»).

2. Екзистенційного відображення образу поетеси (на матеріалі вірша «Ворогам»).

3. Колористики (при аналізі поезії «Ангел помсти»).

4. Імпресіоністичних засобів (на основі твору «Як би вся кров…»).
Частина 3:

1

2

3

Твори Лесі Українки, які Д.Донцов не цитує, але називає

1. "Contra spem spero!" (1890р., зб."На крилах пісень").

2. "Негода" (1891р., зб. "На крилах пісень").

3. "Свята ніч" (1900р., зб. "Відгуки", цикл "Хвилини").

4. "Горить моє серце" (1893р., зб. "Думи і мрії", цикл "Мелодії").

5. "Відгуки" (1896 р., зб. "Думи і мрії", цикл "Відгуки").

6. "Єврейська мелодія" (1896р., зб. "Думи і мрії", цикл "Відгуки").

7. "Іфегенія в Тавриді" (1898р., "Думи і мрії", цикл "Відгуки", "Кримські відгуки").

8. "У пустині" (1898, зб. "Думи і мрії", цикл "Відгуки")

9. "Роберт Брюс, король шотландський" (1893р., поема).

10. "Бранець" (1903 р., поза збірками).

1. "Айша і Мохаммед" (1907р.).

В третій частині таблиці ми угрупували твори Лесі Українки в тій послідовності, в якій їх впродовж своєї статті розмістив Д.Донцов. Драматичні і поетичні твори авторки, які критик тільки називає, а не цитує, об’єднані нами за спільним принципом – всі вони виступають підтвердженням донцовської ідеї або думки. Саме тому ці твори Лесі Українки в рецепції критика не потребують цитування.

Крім того, тематичний добір цих поезій Д.Донцовим, на наш погляд, ясно окреслений:

1. Поезії Лесі Українки, які в рецепції науковця виступають уособленням спільної ідеї («Contra spem spero», «Товаришці на спомин», «Негода», «Свята ніч»). Тому вони розміщені в одному реченні та в контексті тлумачення ідеї «енергії і руху» [2, с. 170] тільки перераховуються критиком.

2. Поетичні твори поетеси, які з точки зору Д.Донцова розкривають її художню майстерність («Єврейська мелодія, «Відгуки», «Іфегенія в Тавриді», «Горить моє серце», «У пустині»). За винятком поезії «Горить моє серце», вони також розташовані в одному реченні і виступають виразними прикладами імпресіоністичної манери письма Лесі Українки

3. Драматичний твір Лесі Українки, який, з точки зору Д.Донцова, увиразнює її світогляд («Айша і Мохаммед»)

Загальні висновки за таблицею №1:

1. Отже, як бачимо із таблиці, творчу спадщину Лесі Українки, опрацьовану Д.Донцовим у статті «Поетка українського Рісорджіменту (Леся Українка)» можна поділити на 3 групи: твори поетеси, які критик називає і цитує; які не називає, але цитує (очевидно, розраховуючи на обізнаного, інтелектуального читача) та ті, які науковець не цитує, але називає на підтвердження виголошеної ним думки або ідеї.

2. За нашим спостереженням, об’єктом донцовського аналізу виступають ранні збірки поетеси «На крилах пісень», «Думи і мрії» та «Відгуки». Проте, жодного разу Д.Донцов ці збірки не називає.

3. Кількість проаналізованих критиком поезій із ранніх збірок Лесі Українки така:

- збірка «На крилах пісень» - три поезії. Ми вважаємо, що незважаючи на таку малу кількість, їхнє призначення в рецепції науковця достатньо важливе – показати незмінність поглядів поетеси, починаючи від ранньої творчості.

- збірка «Думи і мрії» - вісімнадцять віршів. Із циклу «Мелодії» критик розглядає два твори, циклу «Невільничі пісні» - вісім, циклу «Відгуки» - вісім. Всі ці поезії дотичні ідеєю, яку оприлюднює Д.Донцов та зіставляє із своєю ідеєю войовничого націоналізму.

- збірка «Відгуки» - дванадцять творів. Це менше, порівняно з попередньою збіркою, але, як було сказано вище (у висновках до 1 частини таблиці), тут багато віршів критик вживає двічі. «Із циклу «Невольницькі пісні» він вивчає - три вірша, циклу «Ритми» - п’ять, по два – із циклів «Хвилини» та «Легенди». Як бачимо, найбільше науковцем було проаналізовано в цій збірці тих поезій, в яких продовжено і розвинуто головні мотиви «Дум і мрій». Разом критиком досліджено тридцять три поезії із вищевказаних збірок.

4. Отже, на нашу думку, Д.Донцов фактично представив ґрунтовний аналіз збірки «Відгуки» першим. До 1921 року, незважаючи на окремі дослідження циклів та поезій збірки в тогочасних літературно-критичних студіях, ця збірка (в цілому) була вивчена найменше. За радянських часів переважна більшість віршів із збірки «Відгуки» трактувалися як гнівний протест проти царату та як заклик до рішучого бою з ним. На жаль, і в наш час ґрунтовно досліджувалися лише окремі аспекти поетики віршів цієї збірки (цікаві розвідки В.Агєєвої, А.Панькова та Т.Мейзерської, статті О.Камінчук, І.Веретейченко та інших).

5. Ми припускаємо, що кількість проаналізованих поезій важлива, але не головна для критика. Д.Донцов часто використовує поезії із збірки «Відгуки», циклу та підциклу «Відгуки» та «Кримські відгуки». На нашу думку, це «відгуки» - відлуння кращих часів української минувшини, героїзмом яких захоплювалася Леся Українка. У своїх статтях про поетесу критик прагнув нагадати своїм сучасникам, «зрівноваженим внукам, що прийшли на зміну непокірливим дідам» [2,с.151], про епоху завзятості та звитяжного бою, про ідею відродження національного духу та особистості, що в його добу перетворилися лише на відгуки тої мужньої епохи («коли на Україні зброю можна було найти лише в курганах або музеях» [2,с.151]). З цієї причини поза його увагою лишились численні нез’ясовані ним фахові літературознавчі питання - музична побудова циклу «Ритми», фольклорна поетика буковинських пісень, якою насичений цикл «Хвилини», характер поетичного епосу в циклі «Легенди», своєрідність ліричних медитацій у збірці тощо.

6. Із таблиці також видно, що Д.Донцов аналізує дев’ять драматичних творів Лесі Українки. Поза увагою критика залишились п’єси «Прощання», «Вавілонський полон», «Осіння казка», «На руїнах», «В катакомбах», «Лісова пісня», «Бояриня». Ми схильні вважати, що критик акцентував увагу на описаних (в 1 та 3 частини таблиці) драмах Лесі Українки тому, що з його позиції вони якнайбільше увиразнюють світогляд авторки (триразове цитування драм «Кассандра», «Оргія», «Три хвилини» підкреслює нашу думку)

IV. На наш погляд, архітектоніка статей Д.Донцова про поетесу своєрідна, тому що:

А). В них критик нерівномірно, непослідовно, подекуди хаотично (без зазначення заголовку або навпаки, тільки вказуючи на заголовок, без аналізу твору) розташував приклади із різножанрових творів Лесі Українки, причому в одному абзаці він часто вживає по два-три приклади із різних поетичних циклів авторки.

Б). Протягом статті «Поетка українського Рісорджіменту (Леся Українка)» він зіставляє творчість Лесі Українки з творчістю О.Блока, І. Франка, Стендаля, Гете, Т.Шевченка, а також із Біблією. Разом з тим, Д.Донцов оглядово досліджує і літературно-критичну працю поетеси - статтю «Утопія в белетристиці».

V. Уже з назви статті стає зрозумілим, що в основі світогляду Лесі Українки, з точки зору критика, - естетика відродження. Крізь призму улюбленого для Лесі Українки (і дослідженого Д.Донцовим ) минулого науковець намагається показати своїм сучасникам не тільки вади суспільства та епохи перших десятиріч ХХ століття, а й окреслити основні складові світогляду поетеси. Ми представляємо таблицю, із якої видно, на які аспекти найбільше звернув увагу критик, аналізуючи постать та творчість авторки:

Вступні зауваження до таблиці №2 «Основні складові світогляду Лесі Українки в рецепції Д.Донцова»:

а) Наша таблиця №2 має основну частину та наслідкову, яка розкриває, увиразнює, підтверджує головну частину.

б) Кожна складова наслідкової частини – це сукупність серйозних та вдумливих спостережень критика

в) Власне резюме представимо після таблиці.

ТАБЛИЦЯ № 2
Основні складові світогляду Лесі Українки в рецепції Д.Донцова
alt

Як видно із таблиці, Д.Донцов виступає не тільки уважним критиком, який ґрунтовно дослідив основні складові світогляду Лесі Українки, а й знавцем античної та середньовічної історії і літератури, естетики, філософії та мов багатьох народів. Досліджуючи світогляд поетеси, він прагнув найрізноманітніше відтворити світобачення та світовідчуття Лесі Українки, а тому показав всеохоплюючу парадигму її зацікавлень, впливів, думок і прагнень.

VI. В першій частині статті «Поетка українського Рісорджіменту» (Леся Українка) Д.Донцов дослідив світогляд великої української поетеси, а в другій – проаналізував головні риси її стилю, який характеризується двома основними ознаками, взаємопов’язаними між собою. Ми підтверджуємо та увиразнюємо нашу думку наступною таблицею № 3

ТАБЛИЦЯ № 3
Особливості стилю творів Лесі Українки в рецепції Д.Донцоваalt

Додамо, що при аналізі створених Лесею Українкою образів в її поетичній та драматургічній творчості значну увагу Д.Донцов приділяє дослідженню психологічних станів реконвалесценції (одужання), пароксизму (гостра форма переживання гніву) та невизначеності (вагання, балансування, очікування).

Ясно, що ні світогляд Лесі Українки, ні тим більше ідеї та думки такого суб’єктивного критика, як Дмитро Донцов не можна втиснути в стандартні рамки таблиць або схем - вони затісні для таких непересічних осіб. Разом з тим, на нашу думку, дані наших таблиць, можливо, допоможуть майбутнім вченим творчості Д.Донцова серйозно та детально дослідити його, без перебільшення, дивовижний мистецький талант критика не лише творчості Лесі Українки, а й оцінити (в компаративному аспекті) його досягнення щодо творчості інших вітчизняних поетів та письменників.
Література:
1. Галета О.І. Юрій Меженко – літературознавець / Автореф. Дис…к-та філолог. наук: 10.01.01 / Львів. націон. ун-т – Львів, 2000. – 20с.
2. Донцов Д. Поетка українського Рісорджіменту (Леся Українка)// Українське слово. – К. : Рось, 1994. - Т. 1. – С. 149-183.
3. Українка Леся. Зібрання творів у дванадцяти томах. – К.: Наукова думка, 1975. – Т. 1. – 447с.
4. Українка Леся. Зібрання творів у дванадцяти томах. – К.: Наукова думка, 1975. – Т. 3. – 396с.
(1883 – 1973)
Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова

 
 

Наша кнопка



Наші друзі

Main page Search