"Найбільш гнітять того, хто найменше вимагає" Д. Донцов

 

Дмитро Іванович Донцов народився 30 (17 за старим стилем) серпня 1883 року в степовій Україні, у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Предки його, як згадував сам Донцов, походять із Слобідщини, а саме з Вороніжчини.

 Детальніше....

Про те, що не дасться ні зміряти, ні злічити, ні зважити PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
П'ятниця, 23 листопада 2012, 14:47
imgВ однім американськім часописі знаходимо дуже цікаву для нас промову монсеньйора Фултона Дж. Міна про Росію. Він сподівається, що як поганський Рим, що переслідував християн, став сам християнським, так і Росія колись знову навернеться і об'єднає Схід із Заходом. Можливо, що Росія знову стане християнською, але - на мою думку - завжди лишиться вона чужою й ворожою культурі Заходу. Але не це цікаве в промові монсеньйора Шіна. Цікаві слова, які пояснюють, чому многі люди Заходу, многі католики, так цікавляться Росією?

Монсеньйор Шін каже: «Є три великі прикмети російської душі, які оправдують оптимістичні передбачення щодо блискучого «завтра» Росії: глибоке релігійне почуття, здібність зносити терпіння і почуття братерства («Фелловшіп»)». Комунізм, хоч і ворожий християнству, використовує 1000-літнє християнське формування російської душі в дусі самопожертви і самодисципліни.

Лише тому, що «тінь Христового хреста і досі падає на Росію, москалі є натхнені, аж до самозаперечення, понад особистою ідеєю». Навіть большевицький колективізм, нібито, черпає свої джерела з ідеї християнського братерства - каже Шін. - Ось через ці прикмети росіян і вірить монсеньйор Шін (і многі з ним і за ним!) у велику роль Росії в будуччині християнства...

Я не вірю в блискучу будуччину Росії. Думаю, що так як Франція по революції з 1789 р. стала вигаслим вулканом, так стане ним і Росія з 1917 р. Але важне для нас, на які душевні й духовні прикмети звертають увагу віруючі люди Заходу. Важне, яким якостям надають значення в історії, в яких вони бачать запоруку «блискучої будучини». Це особливо варте уваги для нас, коли всякі недоумки щодня переконують нас про шкідливість «емоційності», «якоїсь містичної віри і служіння ідеї», бо це ж вимагає «непотрібних жертв»!

Отже показується, що Захід та й його громадська думка скоріше зацікавиться Савлами, аніж «тверезими», «ні гарячими, ні студеними». Бо вірить, що не з цих останніх, а з Савлів вийдуть Павли! Можна не поділяти поглядів монсеньйора Шіна на Росію і росіян (і я їх не поділяю!), але важне, що він віщує велич тому народові, що здібний сильно вірити в якусь ідею та за неї бореться і приносить жертви, не думаючи про «фізичне збереження нації», про «нерозсудність посвяти». Зацікавлення в світі знайде лиш нарід, здібний до героїчних вчинків, здібний горіти, страждати і боротися до загину...

Ось про що треба нам пам'ятати, коли ми чуємо підшепти рабських натур, які за найвищу політичну мудрість вважають мудрість «Яремів, хамових синів», які те лиш і знають, що «і задком, і передком перед паном Федорком» викручувати на доказ готовності своєї «лояльної співпраці» з черговим окупантом.

Коли світ цікавиться Україною? - Коли слава Ігорів і Володимирів гриміла в Києві, коли слава козацька по всім світі ширилася, коли її відновили в 1917 році і по 1939 -ім; коли нарід наш горів великою місією, коли бився за те, що не дасться ні зміряти, ні зважити, ні злічити! І лише коли горітиме цим і далі, здобуде пошану і поміч світу...

Не тоді, коли його «представлятимуть» фарисеї і книжники, проти яких гримів Христос:

«Стережіться книжників, що люблять ходити в довгих одежах й приймати вітання на народних зборах, сидіти на переді в храмах і возлежати на перших місцях на бенкетах». У яких на устах слова про «неньку Україну», а в серці облуда і зрада...

Особливо тепер треба усвідомити собі, що українська справа це справа не вишиваних сорочок і гопака, та не соціалізму, навіть не лише справа незалежності України, а справа, за яку жили і вмирали св. Антоній і Теодозій і стара князівська Україна, справа підняття наново великої місії старого Києва: творчою, християнською думкою і «черленими щитами перегородити» наш степ проти нової, поганської варварії, що суне на світ з морської півночі.

Дмитро Донцов «Визвольний Шлях»ч. 4 (31) квітень 1950 р.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Наша кнопка



Наші друзі

Main page Search