Доповідь, виголошена Дмитром Донцовим у березні 1964 року. Аудіозапис виступу на касеті знаходився в колекції документів інженера Василя Олеськіва.

Оцифровано у серпні 2015 року Архівом ОУН в Українській Інформаційній Службі – Лондон. Розшифрував і підготував текст до друку історик Володимир Муравський. Назва тексту редакційна.

Шановні збори!

Цих кілька слів говорю вам напередодні страшного грядучого завтра, коли над світом, сплюгавленим силами Диявола, розпадеться кара і повіє новий вогонь з Холодного Яру. До цього дня страшного судища кликав Шевченко бути готовими, схаменутися, не омерзитися, кланяючись чужим богам. Перестати нести їм жертви своєї крові, совісті і честі. Не вірити їх розумним словам, брехнею підбитими. Не вірити в злагоду і мир з вовками в овечій шкірі, слугами Диявола в ангельських масках, яких кожне слово, що ним нас ваблять, є облуда і брехня.

Брехнею є їх Союз Совєтських Республік, брехнею є їх соціалістичний рай, брехнею їх дружба народів, брехнею їх мир серед мільйонів скатованих мучеників і борців за правду, брехнею їх, що зрадили себе дияволу, церква їх, брехнею є і кожне слово тих демократів і прогресистів, і пацифістів, які відчиняють навстіж двері слугам того Диявола у вільний світ, кличучи нас до замирення з ним, до культурного обміну, до співіснування і співпраці, несучи всі лиха, всі зла, розмальовуючи їх в звабливі барви добра і все добре й велике паскудять ганьблячими наліпками.

Патріотизм звуть шовінізмом і реакціонерством, любов до країни своєї і заперечення прав чужинецьких зайдів панувати над нею звуть фашизмом, антисемітизмом, вірність своїй правді ненависництвом до інших народів, готовність кров’ю боронити ту правду – бандитизмом. Як за Шевченка називали це розбійництвом. Вірність своїй релігії – вузьким расизмом або забобонами.

Мета тої темної сили – позбавити нас віри в свою правду. Тоді не знатимемо куди йти, до якої цілі. Далі – захитати віру в свою силу. Така людина не зможе вже йти без поводатиря. Коли забудемо заповіт «в своїй хаті своя правда і сила» не буде і волі. Станемо безсилими і безвольними рабами чужої правди і чужої сили у нашій власній хаті, на нашій не своїй землі. Станемо готовими до всякої угоди з чужим напасником. До цього допустити не сміємо, тим більше, що остаточна мета московських слуг Диявола – знищити в нас наш давній дух лицарства, козацький дух нації, дух, прищеплений нам впливами старої Еллади і тим апостолом, що здвигнув хрест на горах київських, дух християнства і дух тих предків, які мечем боронили Київ від московсько-азійських орд. Цей дух убити в наших душах – мета московських слуг диявола, а що вони є такими – це виразно наперед бачив автор «Великого Льоху». Пеклом перестерігав він нас, «ненароджених земляків своїх» є кодло нечистого, та сила, яка надхне Москву в остатній день обрахунку. Тому ніколи угода, а боротьба за або-або з чорними силами зла є першою вимогою дня для України. Не буде вона вільною, поки не пірве кайдани, поки не окропить вражою кров’ю нашу зганьблену землю.

Вимогою другою є стояти при своїй правді, щоб огненно вона заговорила в наших серцях, щоб слово пламенем взялось у них, щоб дало рукам тверду силу, щоб вивело нас із тьми і смраду на волю. Бо лише віра, посіяна в нас наукою християнської віри, віра в першенство духа над матерією, духа істини над духом Диявола, віра, що не знає сумнівів, дає силу зрушити незнану яку велетенську гору на нашім шляху. Вона в тих лише обставинах, в тих околицях, де тої віри не було, там Христос не творив чудес по невірію їх мешканців.

Нарешті, третьою вимогою дня в обличчі грядучого зудару є не тільки знати до якої мети треба йти, не лише як до неї йти, але й знати хто поведе Україну до тої мети. Я про це повторяв 50 літ. Тою батавою сильних будуть люди, яких Шевченко звав «панством козацьким», «козацьким лицарством», «лицарськими синами», «синами сонця, правди» під покровом патрона Києва і вождя воїнств небесних Архистратига Михаїла, борця з Дияволом і його силами, що їх тепер мобілізує проти нас Москва.

Який це психічно тип? Свій «Націоналізм» я кінчив колись закликом отрястися від духа часів занепаду, коли спокій і угода, привата, дрібне борикання за дрібні уступки, коли надії на соціальне визволення з ласки того чи іншого, білого, чорного чи червоного володаря були ідеалом провідної нашої верстви. Не їх доба ждала тепер. Ждала людей нового духа, якого окреслив я як «Духа нашої давнини», старого Києва і козацької України. Окреслив як «духа прадідів великих», як «дух нашої давнини», як пристрасну тугу за героїчним, як стремління до великого, не до малого шляхом посвяти, жертв, ідеалізму, героїки, страшної путі до Голготи, по якій лише для нації може наступити воскресіння. Був це дух, окрилений давньою містикою нашого вічного міста, запоруки остаточного звитяжства над силами пекла на нашій землі, бо нема перемоги в політиці без допомоги тої містичної сили, бо шлях від містики веде до політики.

Про цю таємну силу містики Києва не знають многі сліпі земляки, але знають про неї вороги України. Не дурно хочуть вони знищення Києва, не дурно нищать його храми та історичні пам’ятники, не дурно затоплюють водою осідок колишнього Запоріжжя, не дурно зі слів кажу Бургардта-Клена, коли у 1920-х роках обертали Святу Софію в більшовицький музей, оповідали наші вчені, присутні при цій профанації святині, що один комісар злісно ударив ногою по долівці собору і крикнув – «Не позбудемося духу спротиву ніколи на Україні і не загнуздаємо її, поки не зрівняємо з землею Святу Софію». Бо знали вони, що доки стоятиме вона, доки буде промінювати з неї віковічно таємнича містерія нашої землі, ніколи не угне вона коліна перед чужими богами, перед ідолами нечистого.

Від містики до політики. Нарешті про це говорю я в «Масі і проводі», в «Де шукати наших традицій», в «Партія чи Орден», про містику старого Києва і її колосальну ролю в нашій історії минулого і велике завдання на завтра. Говорю в «Незримих скрижалях Кобзаря», намагався показати хто, яка когорта воскреслого лицарства України сповнить ту велику місію нашої землі, коли тота когорта символом виведена в козаку безверхім у Шевченка впаде згори на ідола чужого, розтрощить його трон, подре порфіру, оберне того кумира в смердючий гній.

Це буде когорта нових людей, які вже встають на Україні від [19]17-го року, когорта нового лицарства хреста і меча, орден лицарства хрестоносного, того, яке і в Західній Європі, і у нас рятувало свою землю від орд варварів, як іспанське лицарство перед маврами і в нашім часі, французьке перед Атіллою, інше перед Чингізханом, українське перед половцями, аварами, татарами, перед турецьким ісламом, перед юдейською Хазарією, перед лжехристиянською чи безбожницькою Москвою. І тепер подібні люди рятуватимуть нашу віру, нашу землю і славні традиції минулого, які вже видвигнула наша земля в остатніх роках в воїнах УПА, в героях чину, замордованих московською рукою на бруках Парижу, Роттердаму, Мюнхену, Білогорщі. Суворий аскетизм був прикметою цього ордену. Премудрість, як вірлине крило та «віртус кріпіс» як мужні руки, як казали в нашій давнині колись. Ревність невгасима, горіюча живим полум’ям, яка не дозволяла їм прощати ворогам Бога і своєї землі. Яка, як Сагайдачний, доброго любив, злого звик був карати. Гордили грошем або златом, що темніє як блато без меча козацького.

Не були люди цього ордену дрібні маклери, від дрібних справ політики, ні лакеї. Єднав їх спільний дух в одну когорту шляхетних, мудрих і смілих. Таке об’єднання повинно прийти. Об’єднання одного духа людей для їх великих задумів і чинів. Вони є завданням нашої доби. Доби, коли нова червона орда на своїм найвищім шпилі є, по якім неминуче вже наступає початок до спаду. До катастрофального розпаду імперії модерного Чінгізхана. В нашу добу, коли так звані демократичний захід і його провідна верства виявляє свою безпорадність не лиш виступати одверто проти злих духів Кремля, але простягають їм руку згоди на співпрацю з Антихристом і на свою згубу.

В цю добу грядучої катастрофи величезна місія чекає Україну заповіджена віками – створити орден нового лицарства, щоби він боронив свою правду, правду Христа, загрожену не тільки на Україні, але й в цілім Окциденті. Щоби протиставити і тому наступу на своїх традиціях оперту свою силу. Щоб здобути собі і іншому християнському світу волю. Ордену, якого праобраз в своїм козаку безверхім, як сказав, в своїх воскреслих з козацьких могил мерців, дав нам Шевченко. Він бо казав, належиться їм місія розкувати закований в кайдани нарід темний, розтрощити сили пекла на нашій зганьбленій землі. Бути готовими, щоб не збудили нас в огні світового пожару, окрадених з наших традицій, з нашої віри і з нашої сили.

Хай заповіт цей нашого пророка вічно стоятиме перед вашими духовними очима. Хай сон зганяє з ваших повік. Хай вогнем пече ваші душі, щоби воскресла в них душа славних прадідів великих. Ці слова мають бути заповітом для вас нашої доби.

Дмитро Донцов

 

Дмитро Іванович Донцов народився 30 (17 за старим стилем) серпня 1883 року в степовій Україні, у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Предки його, як згадував сам Донцов, походять із Слобідщини, а саме з Вороніжчини.

 Детальніше....

Донцов про революцію PDF Друк e-mail
Написав AlDarr   
П'ятниця, 31 травня 2013, 16:34
З нагоди 130-річчя з дня народження доктора Дмитра Донцова Українська Видавнича спілка імені Юрія Липи видала збірку праць ідеолога українського націоналізму, головною з яких є текст «За яку революцію», який і надав назву книзі.

До збірки також увійшли маловідомі статті Донцова, які раніше друкувалися в еміграційних виданнях, а зокрема «Воююча церква і нація», «Шоста колона», «Перед розвалом червоної орди» та інші.

У вступному слові до книги її упорядник Віктор Рог зазначає: «Рішення про перевидання праці Дмитра Донцова «За яку революцію» (1957 рік) зумовлене кількома причинами. Насамперед таким чином ми долучаємося до вшанування великого філософа в ювілейний рік – рік 130 річчя з дня його народження та 40-річчя смерті.

Праця, написана у 1957 році, перевидавалася в Україні ще до проголошення незалежності, аж у 1990 році, тож сьогодні є бібліографічною рідкістю, хоча, на нашу думку, залишається актуальною. Не вважаємо за доцільне у вступному слові переказувати зміст книги, яку Ви, шановний читачу, вже тримаєте в своїх руках, натомість хотілося би дещо порозмірковувати над актуальністю самої постановки питання в сучасній ситуації.

Під терміном «революція» розуміємо радикальні, докорінні, якісні і глибокі зміни, стрибок у розвитку суспільства, що передбачає категоричне заперечення і усунення існуючого попередньо стану. Під революційним шляхом досягнення революційної мети розуміємо безкомпромісний і радикальний спосіб усунення об’єктивних перешкод, котрі стоять на заваді революційним змінам.

Революційний спосіб думання зумовлений насамперед усвідомленням неприродності та нестерпності стану, в котрому перебуває сьогодні українське суспільство у власній державі та за її межами.

У власній, відновленій понад 20 років тому державі, населення якої складається на 80% з етнічних українців, українці не панують ні політично, ні економічно, на благодатній землі проживають в досить тяжких соціальних умовах, під постійним політичним тиском, інформаційною експансією та економічним шантажем з боку ряду сусідніх держав, насамперед колишньої метрополії.

Чиновницька корупція, відсутність справедливого судочинства, російщення, імперський реваншизм, розгул кримінальної злочинності, а часто і зрощення її з владою – ці явища, мов смертельні метастази, пронизали всі сфери суспільного життя, позбавляючи націю права на достойну тривалу перспективу.

Мільйони українців на рідних землях і за межами сучасних державних кордонів (котрі не збігаються з етнічними) позбавлені можливості задовольняти свої національно-культурні потреби, зберігати етнічну ідентичність та передавати її своїм нащадкам. Яскравим прикладом наслідків такого стану є результати останнього перепису в РФ, який показав порівняно з попередніми переписами, катастрофічне зменшення числа громадян, які вважають себе українцями.

Неприйняття існуючого стану населенням України згідно соціологічних опитувань сягає граничної межі, нездатність і небажання діючого режиму провести системні та докорінні зміни на краще в інтересах української нації є очевидними».

І кілька цитат з самої книги:

«Першим завданням цеї нашої революції буде — звільнення країни від панування московської нечисті, знищення тої нечисті зовні, а потім — «на нашій не своїй землі». А одного і другого зможуть довершити тільки ті, які ту нечисть Москви і «прогресу» знищать в своєму серці. Потрібна духовна революція, духовне переродження коли не званих, то ізбраних».

«Щоб бути сильною не лиш назовні, а всередині, — держава, що вийде з революції, — мусить бути свобідною вад ярма тоталітаризму, совєтського, націонал-комуністичного чи «демократичного», від того, якого небезпеку бачать многі вдумливі автори Окциденту… від того тоталітаризму, який соціалісти й прогресисти накидають теж і Заходові; від режиму, який пильнує кожного кроку «свобідного громадянина», диктує йому, що він має їсти, скільки, коли, чи і куди має право їздити, убиваючи всяку приватну ініціативу і гідність людини, регулюючи її життя аж до найдрібніших дрібниць, а з другої сторони фаворизуючи повну «свободу» кожного — свободу ширити деправацію політичну і моральну в пресі, в телевізії, в літературі, свободу від релігії в школі, свободу від кари за злочини і зраду, свободу акції 5-ої комуністичної колони і пр.

Київська держава, що вийде з революції, мусить з одного боку звузити обсяг діяння держави, позбавити її тоталітарного характеру, характеру всесильної бюрократії, всесильного опікуна безправної одиниці, а з другої сторони — привернути авторитет держави в її властивих завданнях: хоронити націю назовні і охороняти повагу права всередині, караючи суворо злочин і зраду, і не допускаючи паношення всередині нації — «держави в державі», тайних мафій, тих чи інших, які вірність мафії ставлять понад вірність нації і державі, і які замість цілей патріотичних, переслідують свої тайні цілі, роблячи з себе невидимих, безвідповідальних диктаторів національної політики внутрішньої і зовнішньої, слуг ворожих нації інтернаціональних сил.

Щоб була сильною держава, ті, що її виборють, мусять правити нею в дусі національних традицій, не в службі чужих ідей, не в службі Москви, ні ідеї під'яремного сателітства…»

Книга вийшла за фінансового сприяння братів Володимира та Андрія Парубіїв, а придбати її (як і інші праці Донцова) можна (і треба), зголосившись за адресою: 01030 м. Київ, вул. Ярославів Вал, б. 9 пом. 4, тел. (044) 234-70-20 E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

Останнє оновлення на П'ятниця, 31 травня 2013, 16:37
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Наша кнопка



Наші друзі

Main page Search