Я звертав уже читачам увагу на дивну подібність закидів, які роблять націоналізмові емігрантські «реалісти» до закидів большевицької преси СССР. «Авантюрництво», «людозненависництво», ворожість ідеям «прогресу», «гуманності» і прочі «гріхи» націоналістичної ідеології, п’ятнували – в тих самих виразах – і совєтські, і «реалістичні» баламути еміграції... Ленін і Бажан підкреслювали велике значення ясної недвозначної ідеології для всякого руху, що хоче бути успішним. Тим пояснювали й чому появився в 1922 році у Львові «ЛНВісник» Коновальця-Донцова, тому і зосередили свою атаку за кордоном СССР на націоналізмі. І якраз на націоналізм нападають і емігрантські «прогресисти», і націонал-комуністи, і якраз за те саме, що й большевики; за «догматичність» націоналістичної ідеї, за її виразне Так і виразне Ні, за охорону «чистоти ідеї», незалежно від «обставин», «духа часу», настроїв «модерної демократії» і т.п. Нападали «прогресисти» на націоналізм, «шкідливий для української спільноти»», совєтчики, як на явище, шкідливе для Москви... Звідки така подібність?

Цю загадку поміг мені розв’язати в своїм експозе перед анкетним сенатським комітетом З’єдинених Стейтів Америки, перед сенатором Доддом, три роки тому, емігрант з Румунії пастор Ришард Вурмбранд, що з’явився в Америці по 13-літнім ув’язненні в большевицькій тюрмі, жертва нечуваних катувань і неймовірних сатанських знущань. Він кинув яскраве світло на методу большевицьких відьмаків, які баламутять недотеп, і навчають кого треба, як підміновувати і розкладати ідейно ворожі комунізмові ідеї і організації. Коли по 13-літній в’язниці і тортурах йому дозволили виїхати за кордон, тюремний партієць казав йому: «Ми дістали долари за вас, ви можете виїхати звідси... Але ви маєте добре перо... Отже ви можете проповідувати Христа, скільки хочете, ви є проповідник, але не зачіпайте нас, не говоріть проти комуністів. Коли говоритимете проти комуністів, ми знайдемо якогось гангстера, який за 1000 доларів вас зліквідує...». Ось ця «порада» большевицького ката проливає світло не на одне явище на еміграції. Ось так промовляють вони і до емігрантів, які прислухаються до їх голосу: «Ви можете проповідувати і визнавати Христа, але не зачіпайте комуністів!» А деякі з баламутів, навіть «українські самостійники», вмовляють нас: певно ми самостійники, але... «хто знає «Комуністичний маніфест», той відчує скільки там вкладено шляхетних прагнень, пристрасної наснаги з любові до покривдженого ближнього... І християнство,і марксизм – це дві поступові сили, діалог між християнами і марксизмом на базі гуманності дуже добра річ, це ж ми вже бачили в творах Шалома Алейхема»... Чи ж ця заява не подібна до згаданої вище поради большевиків пасторові Вурмбрандові? «Говоріть, мовляв, за християнство, але не чіпайте нас!» Або чи не нагадує ця заява пораду одного з «прогресистів», що діалог можна вести навіть з дияволом? Або чи не нагадує твердження інших прогресивних «ідеологів»: можна бути навіть націоналістом, ідеалістом, але й матеріалістом... І Богові свічка, і чортові кочерга!

А в сфері міжнаціональних відносин: коли читаємо і чуємо про злісну опозицію гаслу «Київ проти Москви», – чи не бачимо, що криється за тим та сама «мудра порада»: «можете хвалити і ваш Київ, і самостійність (таж УССР є самостійна?), але «не чіпайте Москви», не мобілізуйте духа нації проти неї! Або: «говоріть за самостійність, але залишіть, як столицю, Київ і перенесіть її до Харкова, поверніться лицем «до Сходу», як радять деякі політруки нашої «сучасності»?.. Говоріть, мовляв, за самостійність, але й за «дружбу з Москвою»! Говоріть і за незалежність української нації, але нічого не кажіть злого проти московського народу! І їм вторують емігранти деякі: не тепер, то в четвер, але ж можна буде «переконати», що ми є друзі Москві, і все їй дамо, що потребує в дорозі «обміну», не здогадуючись, що москалеві легше все це дістати в дорозі не обміну, а обману цих недотепних хахлів. Тих же, що на поради, які згадував пастор Вурмбранд, не звернуть уваги, тих, як уже згадано, «зліквідують».

Або інший спосіб! Большевицький кат сказав на прощання Вурмбрандові: «Ми маємо ще іншу змогу діяти проти вас за кордоном, ми можемо знищити вашу моральну репутацію. Ми сфабрикуємо якусь історію..., а люди є досить дурні, щоби повірити. Коли ви зачепите нас, ми вас знищимо»... І як ця пересторога, ця метода, пригадує кампанію ребетівців проти «аморального» націоналізму, що лають «екстремних» націоналістів «запроданцями», «убійниками», людьми «аморального життя» і пр.

Цими методами намагаються совєтчики збаламутити недотеп і направити своїх приятелів в поході їх проти «чистоти» націоналістичного руху, щоб занечистити його ідеологію, щоб в ній не було лише Так або Ні, а і одне і друге, не боротьба, а компроміс; щоб розводнити ідею цього руху, ясну ідею боротьби з московським дияволом та його західними друзями, бо без такої ідеї (совєтчики це від Леніна знають) вмирає і сам рух...

Боротьба, що іде по всьому світі – це – на нашім континенті – є боротьба за свободу нації, за Київ проти Москви, і за віру Христа. А Христос не провадив діалогів з Пилатом, ні з Іродом, ні з Каяфою, ні з фарисеями, яких звав «кодлом гадючим» і «синами диявола». А що сила московської орди є сила слуг диявола, про це яскраво свідчить і пастор Вурмбранд, і мільйони замучених, і про це звістував Заходові ще Блок в своїх «Дванадцяти», де малював банду Антихриста, що йде «визволяти світ» під проводом Москви… Віддати честь тим борцям і мученикам треба не компромісом з дияволом, а боротьбою з ним... Яскраво неґувати цю темну силу, кликати до боротьби з нею, не до порозуміння і переконування ворога! Не наслідувати ті (за Шевченком) «овечі натури», бо дурна «вівця і перед вовком висповідається», як каже наше прислів’я. Або – як писав Караванський (в «краю»!): «Що чорне, зви тільки чорним, а ні, то це гидке паскудство цілий світ мов павук огорне»!

«Шлях Перемоги» № 26 (801), 29 червня 1969 р.

 

Дмитро Іванович Донцов народився 30 (17 за старим стилем) серпня 1883 року в степовій Україні, у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Предки його, як згадував сам Донцов, походять із Слобідщини, а саме з Вороніжчини.

 Детальніше....

Передмова В. Рога до збірки "Росія чи Європа" Д.Донцова PDF Друк e-mail

altПеревидаючи сьогодні есеї ідеолога українського націоналізму Дмитра Донцова, свідомі того, що, як і інші твори цього автора, вони не втратили нічого з своєї актуальности.

В передмові до збірки “Росія чи Европа”, яка побачила світ в Лондоні заходами Союзу Українців у Великій Британії в 1954 році, князь M.I.Токаржевський-Карашевич стверджував: “Питання „з Росією чи проти неї?” стояло перед нами на протязі довгих віків та в історичній перспективі стоятиме ще довго.

Це є кошмар, що мучить українську душу в дуже різноманітний спосіб, бо можна бути „з Росією”, навіть вигукуючи патріотичні гасла, але загіпнотизовуючи себе рівночасно тезами її церкви чи її антихристиянства, її філософським месіянством чи її великодержавністю, її соціяльним поступом чи її „консерватизмом трьох Русей”, її еґалітаризмом чи перед царем, коли ніхто не був значним, крім тих, на кім затримався погляд його очей, чи в большевицькому рівнянні на найнижчого, або навпаки, в захопленню пишністю двора, гвардії, культури і величі від патріярха Філарета до Іллі Еренбурґа, від Суворова до Жукова, від розуму Іванушки-Дурачка до совєтської пропаганди.

 

 

 

І на початку цього видання можна поставити цитату з іншого твору Дмитра Донцова:

„Щоби ми не робили, які б завдання не ставляла перед нами історія, все спиняємося перед одною і тою самою загадкою-сфінксом, що хоче з`їсти нас. Те ж саме питання і перед всіми відсталими від колишньої російської імперії народами, як і перед всім слов`янством взагалі. Вибору жадають від нас і самі росіяни, що не йдуть на жодні компроміси, а ставляють нас перед дилемою: або стати передовою стежею „воюючого папізму”, чи ,,антантського імперіялізму”, чи „німецького пертя на схід” — або „авангардом слов`янства” (тобто Росії) в його поході на Захід. Отже з ними або проти них! Не інакше ставлять цю квестію і большевики, які питання: „з буржуазією чи пролєтаріятом?” підпорядковують іншому: „з кремлівським інтернаціоналом чи проти нього”.

Росія всяка все була носієм ідеалу месіянства — це перший висновок, до якого управнює студіювання згаданих матеріялів і фактів. Росія всякий стан своєї експансії до 1917 року (слов`янофільство і неославізм) і пізніше (большевизм) трактувала в перспективі своєї боротьби з Европою як такою, і це другий висновок, до якого приходимо. Вона інстинктивно чула, що кожне розширення Европи — політичне чи культурне, загрожує її існуванню. Тому всі такі питання як константинопільське, втягування західного слов`янства в круг європейських впливів, католицизм в Україні, — були для неї частинами однієї універсальної проблеми: боротьби з Заходом”. (Д. Донцов: „Підстави нашої політики”, Відень 1921, стор. 197).

„Україна тоді лише житиме, як самостійний чинник, коли вона, як у внутрішній, так і в зовнішній політиці виступить з власним національно-політичним ідеалом. А здійснення цього ідеалу можливе тільки проти Росії, ніколи разом з нею” (там же)”.

Впевнені, що сьогодні твори Донцова, котрі пропонуємо вашій увазі, особливо потрібні українському читачеві. У висліді “Помаранчевої революції” (не шляхом декларацій, актів, референдумів, банального голосування), українці нарешті отримали шанс стати на шлях самостійного розвитку, на шлях становлення великої й могутньої держави. Проте “слизькі мацаки московського спрута” далі намагаються в “братських обіймах” задушити Україну. І тим більш небезпечним є “усміх диявола” з Кремля, який завдяки домінуванню в нашому інформаційному просторі, диктату в енергетичній галузі, експансіоністській політиці, військовому шантажу та агресивній “п`ятій колоні”, (котра вже підкралася до самого серця України), мріє про подальше поневолення України.

Ростислав Єндик у праці “Дмитро Донцов – ідеолог українського націоналізму” цілком слушно зауважує, що Донцов “бачить поза оманними етикетками нагу суть, яку вони прикривають, бо ж їх у тій же саме цілі вигадали і понаклеювали для спантеличення невтаємничених”. Донцов – цей “муж з перспективою орла” всією своєю творчістю намагався пояснити співвітчизникам, “що коли москаль пускає нам попри очі свої богоносницькі тумани, то напевно думає про українську паляницю”. Нажаль, ця істина, після століть поневолення, після десятиліть комуністичного експерименту, після цинічного втручання Москви у внутрішні справи України в останні роки, для декого залишається “таємницею за сімома замками”.

Василь Кук неодноразово підкреслював, що найвищими заслугами Донцова є:

а) титанічна праця по формуванню “нової людини”, людини-борця, людини характеру і принципу, людини сильної волі;

б) демаскування московських хитрунів, викриття Росії “червоної”, “білої”, “коричневої”…

“Де нас розманіжували, там він нас засталював, де схилювали, там він випростував, де ми були простодушними, там він узброював до бою”.

Тож ця збірка статей доктора Донцова, написаних в різні роки, але спрямованих проти одного ворога, покликана спонукати читачів до проведення паралелей між минулими часами і сучасністю. А паралелі ці є настільки очевидними, що не перестаємо вражатися прозорливості Донцова та глибині розуміння ним підвалинних основ і суті московства як історичної категорії.

Чи не стоїть сьогодні перед Україною з усією гостротою питання “Росія чи Європа”? Чи, читаючи статтю “Лєнін як теоретик “пролетарського” асиміляторства” не бачимо, як лєнінські методики діють в путінській Росії? Чи, аналізуючи сучасні московські “бестселлери” та “блокбастери”, не знаходимо аналогій з викладеною Донцовим в статті “Від “Інтернаціоналу”, до “Боже, царя…” проблематикою? А що втратила в актуальності праця “Мертвецький великдень”? І чи не про Путіна, який після безпрецедентного втручання в наші вибори Президента, після отруєння Ющенка, після заяв про “розпад СССР як найбільшу трагедію” і т.п. улесливо, ніби нічого не сталося, посміхається Україні та Європі, мріючи про “мочілово в сортірє” - писав Донцов в статті “Усміх диявола”?

Зрештою, книжка у вас у руках. Перечитайте її уважно, зробіть висновки. І пам`ятаймо, що чим м`якіші подушечки на лапах хижака, тим довші і гостріші пазурі в них приховуються.

Віктор Рог

 

Наша кнопка



Наші друзі

Main page Search