"Віра – це нестримне бажання перетворити мрію в реальне життя" Д. Донцов

 

Дмитро Іванович Донцов народився 30 (17 за старим стилем) серпня 1883 року в степовій Україні, у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Предки його, як згадував сам Донцов, походять із Слобідщини, а саме з Вороніжчини.

 Детальніше....

Будитель духу нації PDF Друк e-mail

altДмитро Іванович Донцов народився 30 (17 за старим стилем) серпня 1883 року в степовій Україні, у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Предки його, як згадував сам Донцов, походять із Слобідщини, а саме з Вороніжчини.

Здібний з народження, юний Дмитро цікавиться історією рідного краю, з захопленням слухає розповіді дідів про героїчні часи козаччини.

Вступивши до Петербурзького університету, навчається до 1907 року на правничому факультеті. Після двох арештів за революційну діяльність емігрує за кордон, закінчує у Відні студії і одержує ступінь доктора права. Але й за кордоном Донцов не полишає політичної діяльности. Талановитий публіцист друкується в часописах “Украинская жизнь” (виходив у Москві під редакцією Симона Петлюри), “Дзвін”, “Слово”, “Діло” та ін.

Влітку 1913 року на II Всеукраїнському Конгресі студентів у Львові Донцов виступив із знаменитою промовою-рефератом “Сучасне політичне положення нації і наші завдання”, в якій писав, що в наступній війні Україна, щоб стати вільною, повинна виступити проти Росії, але ніколи - з нею! Українці зі зброєю в руках мусять здобути Українську Державу. Ця програмова доповідь, цей маніфест був повністю підтриманий делегатами Конгресу. Промова викликала панічний страх і шалену лють у ворогів України. Не обійшли її своєю увагою і член Державної Думи в Росії П. Мілюков, і “вождь світового пролетаріату” Ленін. Під час першої світової війни Донцов пише низку праць, як-от: “Мазепа і мазепинство”, “Історія розвитку української державної ідеї”, “Похід Карла XII на Україну”, “Українська державна думка і Европа” та ін.

 


Повернувшись із Швейцарії в пробуджену Україну в 1918 році, Д. Донцов продовжує бурхливу революційно-націоналістичну діяльність. Він пише публіцистичні твори, виступає з політичними доповідями на актуальні теми на численних зібраннях української молоді, працює в уряді гетьмана Павла Скоропадського на посаді директора Українського Телеграфного Агентства.

У 1921 р. виходить друком праця “Підстави нашої політики”, в якій Донцов протиставляє російський світ європейському, Азію - Окцидентові, докладно обґрунтувавши причини цього антагонізму. Твір був на часі і викликав широкий резонанс, знайшовши як палких прихильників, так і відвертих противників.

Розуміючи крайню необхідність вироблення нової української ідеології - Великої Української Ідеї, “яскравої, виключної, всеобіймаючої”, д-р Донцов повністю присвячує себе нелегкій справі, засновує газету “Заграва”, а з 1922 р. у Львові під редакцією Д. Донцова виходить “Літературно-Науковий Вісник” (“ЛНВ”), з 1933р. “Вістник”, навколо якого згуртовуються молоді націоналістичні сили. Поетів, письменників та науковців, які були постійними дописувачами та авторами часопису, назвали “вісниківцями”. До них відносимо Євгена Маланюка, Олену Телігу, Юрія Липу, Олега Ольжича, Юрія Клена та багатьох інших.

“Націоналізм” (1926 р.) Д. Донцова - фундаментальна праця, яка стала в певній мірі євангелієм для молодого покоління українських патріотів. В цій ґрунтовній роботі Донцов рішуче засуджує гнилий демосоціялізм “драгоманівців”, “провансальців”. Аналізуючи причини поразки наших визвольних змагань, викриває демобілізуюче, роззброююче базікання “друзів народу” про “всепланетний рай”, “демократію-соціялізм”, піддає їх нищівній аргументованій критиці. Донцов апелює до Шевченка, до Лесі Українки, до М. Міхновського. В часах князівської доби, в славній козаччині шукає той тип борця-лицаря, тип володаря-провідника, якого так не вистачало тоді і ще більше не вистачає зараз.

Обґрунтовуючи свої тези, він наводить незаперечні факти, цитує філософські та літературні твори, наводить приклади з вітчизняної та світової історії.

Чинний націоналізм Донцова пробудив і кинув до святого бою за Україну легіони незламних лицарів, які рясно скропили кров'ю українську землю, “опаливши вогнем фанатичного прив'язання до неї”. “Тільки плекання цілком нового духу порятує нас”, - звертався до українців автор. Дoнцовський націоналізм захопив гарячі серця галицької молоді, підпорядкував її Ідеї Нації. Донцов став для неї незаперечним авторитетом, хоч як не намагалися демосоціялісти та комуністи його спаплюжити, применшити його значення, просто замовчати, заховати - нічого в них не вийшло і до цього часу.

“України ще немає, але ми можемо створити її в нашій душі”, - писав він, і ця Україна поставала в душах молодих українських борців. Україна героїчна, Україна, яка творить себе і світ, а не є продуктом творення “сильних світу сього”. “Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за неї” - ось кредо послідовників Донцова, зміст їх життя.

Майстер слова, блискучий публіцист, Д. Донцов дав нам твори, значення яких переоцінити неможливо. Його слово гостре, мова лаконічна, означення влучні й чіткі. І цим він страшний для ворогів України.

На сторінках “ЛНВ” і “Вістника” Донцов продовжує розробляти ідеологію українського націоналізму, друкує численні гострі статті. У 1939 р. Д. Донцова заарештовують і відправляють до польської тюрми в Березі Картузькій “за протипольську діяльність”. Там він і перебуває до початку II світової війни, про неминучість якої попереджав, наближення якої відчував.

З початком німецької агресії Донцов переїздить до Бухареста, де редагує журнал “Батава” (1940-1941). Переслідуваний гестапо, змушений часто міняти місце проживання: Берлін, Краків, Прага... Саме в Празі він пише “Дух нашої давнини” (1944).

“Звертаюся не до безсоромних і розбійників, а до шляхетних, не до сліпих і дурних, а до мудрих і зрячих, не до слабих і трусів, а до мужніх. До тих, які покликані створити нову касту “луччих людей” - єдиний маяк у божевільному хаосі нинішнього дня”. Цими словами закінчується авторська передмова до книги, яка продовжує і поширює ідеї “Націоналізму”. По закінченні війни з великими труднощами дістається Д. Донцов до Парижа, але й там було небезпечно. В 1946 році від'їздить до Лондона, редагує там газету “Український клич”. Потім переїздить до США, Канади, де й залишається.

За кордоном перевидають його попередні праці, а також з'являється низка нових творів та збірок: “Хрестом і Мечем”, “За який провід?”, “Росія чи Европа”, “Рік 1918. Київ”, “Кардинал Мерсіє - слуга Бога і нації”, “Незримі скрижалі “Кобзаря”, “Клич доби”, “Московська отрута”, “Дві літератури нашої доби”. “Правда прадідів великих”, “Туга за героїчним”, “За яку революцію”, “Заповіт Шевченка” та багато інших. Також друкуються статті Донцова в популярних часописах “Шлях перемоги”, “Гомін України”, “Визвольний шлях”, “Америка”, “Вісник ООЧСУ”, “Авангард” тощо.

Помер д-р Донцов 30 березня 1973 року в Канаді. Похований в Америці на українському кладовищі в Бавнд-Брук. До кінця життя свого свято вірив у постання Самостійної Соборної Української Держави.

Донцов нині повертається в Україну в своїх безсмертних творах: він, “невтомний сурмач волі”, і сьогодні в боротьбі. У перших лавах.

 

Віктор Рог  (з збірки "Росія чи Європа")

 

 

Наша кнопка



Наші друзі

Main page Search