«Провідна верства, коли вона дійсно є такою, – це зовсім інша порода людей…» Д. Донцов

 

Дмитро Іванович Донцов народився 30 (17 за старим стилем) серпня 1883 року в степовій Україні, у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Предки його, як згадував сам Донцов, походять із Слобідщини, а саме з Вороніжчини.

 Детальніше....

Творча спадщина
Дмитро Донцов "Ідейни заповіт Мазепи (1709—1959)" PDF Друк e-mail

Мазепу „прокляла" церква московська на приказ царя безбожника і синовбивці. Перші спроби новітніх часів відродити дух мазепинства на Україні (Шевченко!) — прокляла „поступова" Росія устами В. Бєлінского. Що задум Мазепи грозив Московщині необчисленими наслідками, про це свідчить той переляк і та скажена лють, яка вхопила Петра і „собак Петрових" на вістку про „зраду" Мазепи. Свідчить про це й факт, що майже 170 літ по смерті гетьмана, під час Турецької війни, москалі збезчестили місце його останнього спочинку в Ґалацу, стрілом з гармати, розвіявши попіл від його тлінних останків, (подібне зробили вони з попелом забитого Дмитра Самозванця, що взяв Москву з козаками й поляками з початку 17 в.). Про страх москалів перед духом Мазепи свідчить і мобілізація ліберальної Росії за Миколи II проти національного руху на Україні після 1905 р. Треба було, по конституційних „свободах" 1905 р. українству вийти трохи за вузькі межі провінціального народолюбства, на лан політики, як зараз же його охрестили небезпечним ім'ям „мазепинства" за прикладом наших ренегатів (Піхна, В. Шульгина), які зразу завітрили небезпеку для чужого „отечества"... Завітрили її, по 1917 р. большевики, які взявши Київ, знищили не лиш живі пам'ятники князівської доби (Десятинна церква, Михайлівський собор), але й ті, над якими витав дух мазепинських традицій, — Миколаївський собор та інші лаврські церкви, будовані Мазепою, або мазепинцями, як Видубицький монастир.

Нищенням фізичним мазепинців і самого духа мазепинства, — займалися „опричники" Петра, Катерини, Йосипа і Микити, Нищенням „моральним" — царська й большевицька література, від Пушкіна до червоного графа А. Толстого. Жах перед убійчим для них духом старої України, що його думали вони на віки задушити в 1709 році...

Треба ствердити, що мазепинство і спроба відновити його традицію (Шевченко!) стрінулися з різкою відправою українських „поступовців" (П. Куліша, М. Драгоманова), теж і „демократів" і СОЦІАЛІСТІВ.

 
Дмитро Донцов "Перед розвалом червоної орди" PDF Друк e-mail

Маги і бонзи „прогресу і демократії" можуть згубити рештки свого розуму в подиві перед московською потугою; можуть у них викликати істерію ентузіазму або страху московські „songs" і „bombs", не вплине це одначе на невблаганний хід подій. А цей останній ворожить неминучий і скорий вже розвал червоної орди.

Шевченків вираз про конаючу „еліту" нації: „жили ви лютими звірьми, а в свині перейшли". От цього небезпечного закруту своєї ганебної еволюції досягли вже большевики. І це є перший знак їх хуткої загибелі.

Створене Іваном IV-им дворянство московське, яке витеребило родову аристократію (тодішніх „буржуїв"), — це були „звірі". З бігом часу, зі зростом „благоденствія" нової „еліти", наступав її розклад: до комплексу „звіря" домішувався комплекс „свині". Він почав сильно переважати, що ми й бачимо і в життю, і в типах агонізуючого дворянства в Достоєвського, Л. Толстого і в сатирах Салтикова. Це вже віщувало жовтень 1917 р. В тому році владу в імперії захопили нові „звірі": леніни, сталіни, дзєржинські. Але що нині певні історичні процеси проходять дуже прискореним кроком, то й бачимо, що шлях на край провалля, який (шлях) пройшла колись царська „еліта", — проходить значно швидше „еліта" большевицьких „опричників". Перетворюється на наших очах із „звірів" у „свині"', а типовою постаттю цього подвійного типу є теперішній тиран — „СССР". Перед 1917 р. і деякий час після цього, серед большевиків були „ідеалісти" своєї диявольської ідеї, люди в неї віруючі. Нині вся большевицька „еліта" — це просто «profiteurs du regime", кліка гангстерів, шайка міжнародніх розбійників. Єднаючи собі прихильність у СССР і за його кордоном, вони нині апелюють лише до найнижчих людських інстинктів, — до почуття страху, продажництва і глупоти. Стероризувати, підкупити, обдурити — це лише зброя, якою оперує режим. Тому і його слуги — це люди спідлені до краю, слуги мамони, жадні гроша і вигід, продажні, брутальні до слабшого, трусливі до сильнішого. Видно це м. ін. на поколінню ,,синків" совєтських вельмож, як їх не раз малюють самі совєтські часописи. Напів ще „звірі", а напів, а може й більше — вже „свині". Видно це — знов таки з совєтської преси, на цілім совєтськім побуті й „чиновництві" (урядовім апараті), яке морально гниє, серед якого панує становий егоїзм, гонитва за грошем і неймовірне хабарництво. А де загниває „еліта", дух, що порушує весь організм імперії, там вже показуються всі знаки розкладу.

 
Д.Донцов "Молодь і політика" PDF Друк e-mail

Сучасна молодь, з якої кожний може якихось 10 років критично сприймає своє оточення, ледве чи в стані зрозуміти, в якім забріханім світі вона живе. Сатана, прозваний в Євангелії «отцем лжи», батьком брехні. Тому так насичена брехнею сучасна Росія, яка віддала себе під його покров. Тому ця брехня каламутним потоком заливає і Захід. Тому рідко почуєте ясне і одверте слово, мужнє визнання свого «вірую». Тому рідко зустрінете льояльність в полеміці. Всюди маски.

Під однією з чудових масок виступають і ті, які ганять молодь за те, що займається політикою, закликаючи її займатися лише наукою, залишаючи старим політичні справи. Відкинувши чудову аргументацію цих опікунів молоді, загляньмо в правдиву причину, яка змушує тих опікунів боронити свою тезу. Коли ж це зробимо, побачимо, що причина лежить у тому, що молодь дуже часто йде революційним шляхом. Вона постачала кадри молоді СУМ'у в Харкові в 1930 році, кадри ОУН в Галичині, УПА тепер. Старші ж політики, які застерігали собі монополь вести народ і в Галичині між двома війнами, і тепер на еміграції, — це головно прибічники політичного опортунізму. Одверто картати молодь за революційність, — на це їм не позволяє стиль нашого забріханого віку, тому аргумент, що молодь ще не досвідчена, ще не набралася потрібної науки, щоб займатися політикою, яку й мусить скласти у «вправні руки» старших. На ділі ж власне за революційний характер рухів молоді всі легальні партії в Галичині осуджували акцію ОУН, осуджували її навіть по упадку Польщі в «Краківських Вістях», коли ніхто від них того не вимагав. Ті самі політики або негативно, або «вичікуючи» ставилися до акції УПА через ту саму причину.

 
Чому переговори з Москвою є неплідні? PDF Друк e-mail

Відповідь на це питання подав — стисло й зрозуміло — по Берлінській конференції державний секретар Даллес. Він вказав в головному, що основне потягнення росіян ніколи не полягає в тому, щоб відступитись хоча б на один фут на будь-якому місці, на якому їм удалось установитись.

Той самий імпас, за тих самих причин, виявився в переговорах стосовно до мирної умови з Німеччиною. На той самий імпас західні потуги натраплятимуть на кожній наступній конференції з Росією.

Історія 20-го, а рівно ж і 19-го сторіч доводить достойною мірою, що кожного разу, коли Росія на будь-якому конгресі чи то конференції згоджувалась поступитись чимсь із своєї награбованої здобичі, — це траплялось або після її воєнної поразки, або під загрозою мілітарної розправи. Ніколи інакше!

Сам лише ультиматум Німеччини на мирній конференції в Бересті 1918 р. змусив Леніна й Троцького зректись їхніх «прав» на Прибалтику, Польщу та Україну. Сама лише реклямація власних національних прав з боку Польщі, Фінляндії і України (1917 р.) та готовість цих країн добитися, в разі потреби, шанування їхніх національних потягнень збройною силою — змусила уряд Керенського до поступок.

 
Апокаліпсис конкістадорського месіанства Москви PDF Друк e-mail

«Der Geist Russlands»… «Дух Росії»… Доля цієї книги доктора Дмитра Донцова є надзвичайно цікавою. Видана німецьким видавництвом у Мюнхені ще в 1961 році досить обмеженим накладом, вона жодного разу не перевидавалася і навіть не була перекладена українською мовою!

Випадково примірник цього видання мені вдалося віднайти кілька років тому і відразу загорівся ідеєю організувати її фаховий переклад та видання, адже більш актуальної та потрібної книги для сучасних українців навіть важко уявити (в цьому переконається вдумливий читач, ознайомившись із працею). Тим більше, що досить давно поставив собі за завдання максимально сприяти поверненню спадщини Донцова та інших ідеологів українського націоналізму. Так вдалося видати книги Донцова «Націоналізм», «Правда прадідів великих», «Росія чи Європа», «Єдине, що є на потребу», «Хаос сучасності і молодь», «Московська отрута», «Незримі скрижалі Кобзаря» та ряд інших, а також праці Миколи Сціборського, Юрія Липи, Миколи Міхновського, Дмитра Мирона «Орлика», зрештою «Антологію українського націоналізму»…

 
« ПочатокПопередня12345678910НаступнаКінець »

Сторінка 3 з 12

Наша кнопка



Наші друзі

Main page Search