"Є нації, є боротьба між ними, є націоналізм" Д.Донцов

 

Дмитро Іванович Донцов народився 30 (17 за старим стилем) серпня 1883 року в степовій Україні, у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Предки його, як згадував сам Донцов, походять із Слобідщини, а саме з Вороніжчини.

 Детальніше....

Творча спадщина
Стати подібними до них! PDF Друк e-mail
Написав Адмін   
Четвер, 08 квітня 2010, 13:41
altПромова д-ра Д. Донцова виголошена на святочній академії Монтреалі в залі Плято 10.ІХ.1950 в пам’ять процесу Спілки Визволення України і СУМ-у в Харкові)

Молодь нашу, яка 20 літ тому повстала проти Москви, згадуємо з почуттям гордості за націю. Кілька лиш років по Крутах і Базарі, коли рвали й гризли Україну московські собаки, молодь знов готується до зриву, знов розгортає національний прапор: свідоцтво незнищимої сили нашої Правди.

Нині, коли повінь туподумства, трусості, еґоїзму і зради заливає світ; коли лицеміри кричать про мир, затикаючи вуха, щоб не чути стогону мордованих націй; коли розбійники зі Сходу сидять у Раді народів, замість висіти на шибеницях; коли світ трясеться, мов крілик, перед червоним давуном – Україна не бере участи в цім божевіллі. У підземеллі, у боротьбі, громадить дальше свої сили. Як двадцять, як тридцять літ тому.

З затиснутим віддихом прислухалися ми у Львові радійовим звітам з комедії харківського процесу Спілки Визволення України та СУМ-у; хотіли збагнути, що сталося з молоддю, яка була здесяткована ще перед фарсом судової розправи. Це був для нас болісний, але й кріплячий доказ, що Україна не стане на коліна, не цілуватиме руку ката, – хоч це й робили деякі перекінчики; що Хрест і Отчизна все будуть на нашім прапорі, хоч би мільйони людської комашні в модерних хмародрапах поклонялися золоту й мамоні.

Останнє оновлення на Четвер, 08 квітня 2010, 13:58
 
Р.У.П. PDF Друк e-mail
Написав Адмін   
Четвер, 08 квітня 2010, 13:38
altВеличезне значіння Революційної Української Партії, заснованої в 1900 році, є в тім, що була вона не тільки першою самостійницькою партією, а взагалі першою політичною партією на Україні. Говорю про Наддніпрянщину, бо Галичина в габсбурзькій монархії отримала конституцію п'ятдесят сім літ скорше (в 1848 р.) від царату, до якого належала Київська Україна, — отже там вже давно політичні партії могли діяти легально.

Політичну атмосферу, в якій зародилася й повстала Р.У.П., добре змалювала Леся Українка, коли писала про тодішню молодь революційну:

...Найкращі дні своєї провесни

Ми зустрічали сумом;

Тоді якраз погасли всі вогні

І вкрилось темне море синім шумом;

Старі мечі поржавіли, — нових

Ще не скували молодії руки;

Були поховані всі мертві, а в живих

Не бойової вчились ми науки...

 

Посля Шевченкового ,,Кобзаря", після „Основи", після скасування кріпацтва і так званої „доби великих реформ", в імперії прийшов твердий політичний курс Олександра 3-го, а по його смерті, — його дорадників (Побєдоносцев і др.) з оточення нового царя. Тоді лише музейна археологічна і наукова діяльність так званих „українофілів" в російських установах надавала тон українському життю, над яким вже залягла тінь драгоманівщини з її ворожістю до всякого сепаратизму, до ідей Шевченка, з її припціпіяльним москвофільством. В такий час, „коли погасли всі вогні", коли „в живих не боєвої вчились ми науки", — з'явилась „Самостійна Україна" М. Міхновського і повстала Р.У.Партія, яка перша понесла ідею і прапор революції в маси української людности.
 
Воююча церква і нація PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
Середа, 24 березня 2010, 15:06

altНації, які борються за свою свободу, тепер не в моді. Вони порушують «мир» Об'єднаних Націй і турбують їх сумління. Тому то таких націй, як Еспанія і Україна, там намагаються не помічати. Інакше було тоді, коли Европа змагалася не з російською, а з французькою революцією. Поняття патріотизму тоді ще не було так спрофановане, як воно спрофановане тепер. Французький конвент або Наполеон не посідали такої кількости агентів у Европі, як їх тепер посідає Московський Комінформ. І Еспанія тоді не була, за свою любов до свободи, так проскрибована, як тепер.

Власне на прикладі Еспанії початку XIX століття, я хочу показати, яку велетенську ролю відограла патріотична, воююча за Христа і за націю, церква, що, на превеликий жаль, не має прикладу і наслідування в нашу добу.

Сім років воював Наполеон в Еспанії і сім років не міг її подолати.

Головну ролю в безприкладному на ті часи еспанському спротиві відограла церква. В. Вермерен, що студіював ту добу, писав: «Незбагненний весь перебіг цієї семилітньої війни в Еспанії, повний неправдоподібностей, повний загадок і несамовитих таємниць. Мабуть, сама та країна зачаровувала людину... Треба нам заглянути в спогади Тіебо, генерала Фуа та інших: коли лише заходить мова про Еспанію, вони утрачають безсторонність, починають захоплюватися... Штабові старшини стають авторами романів, оповідають про бандитів і ченців, про чуда й забобони, про отруєння й замахи. Для всіх них час перебування в Еспанії був чимсь несамовитим, зударом з таємничим, незнаним. В Еспанії, — пише Вермерен, — почалася свята війна з антихристом — наїзником. Ченці розпалили в народі думку народного повстання проти непереможного пана Европи — Наполеона, що по всіх країнах розносив тоді гасла революції 1789 року. Катехізис, що по ньому батьки мусіли виховувати своїх дітей, був такий:

 
Об'єднання чи роз'єднання PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
Середа, 24 березня 2010, 14:57
altКлич "об'єднання" став незвичайно славним в колах української демократії. Після кожного струсу, після кожної катастрофи історичної, після кожної компрометації того чи іншого проводу – лунав клич об'єднання. Кожний, кому оброблені фрази заступали думку, розумів цей клич, як єдині ліки проти всіх недуг, як чудодійний засіб, що гоїть всі рани, а з каліки робить Геркулеса.

Чому саме демократія носиться з тим кличем, як хтось з "писаною торбою"?

Демократія не вірить в творчу силу одиниці; демократія не вірить в роль особистості в історії; демократія – панування багатьох, знав лише закон числа, тягар "живої ваги"; для неї не існує проблема проводу. Лінива думка, що тяжко обертається серед складних обставин життя, воліє все спрощувати при: "Ах, залитім сварки! Чи такий тепер час? Чи ж не йде на нас грізна хмара? Згода будує, незгода руйнує. В єдності сила!" – ось ті, до зануди пережовуванні, стерті від частого вжитку, безглузді фрази, з якими виходять демократи. Ось якими закляттями демократичні баби-шептухи гадають оздоровити націю.

Клич об'єднання такий привабливий і ніби такий ясний й логічний, – має одну велику хибу. Ті, що твердять про необхідність об'єднання різних сил, в суспільстві, цілком минають питання громадської вартості тих сил. Заохочуючи ліпити одне ціле з найрізнішого людського матеріалу, вони минають надзвичайно важливе питання якості матеріалу, з якого ліплять. Забувають, що гасло об'єднання – не існує само для себе, лише – як засіб для досягнення цілі. Коли кілька військових відділів об'єднують в один, то для того, щоб збільшити їх ударну силу. Надзвичайно важливе питання: чи всяке об'єднання ту ударну силу збільшує?

 
Маса і Провід PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
Середа, 24 березня 2010, 14:55

altМаса й провід! Довкола цих понять крутиться вся проблематика нашого життя. Ця проблема сушила голови Шевченку і Кулішуі. Вона ж поділила тепер громадянство на різні табори. Кардинальне питання нашого життя двадцять років тому; ще важніше тепер, ще грізніше – завтра.

Від того, як це питання буде вирішене, залежить наше усе. Куліш бачив в нашій масі, в козацтві, лише "завзяття дике безхатнього птаства", "руїнницький дух" "хижого бурлацтва", з якого нічого путнього не могло вийти. Наслідники Куліша – сучасні монархісти – тої самої думки. Для них наш визвольний рух був тільки "рев і доколінний шлик", демагогія і брехня, злоба і зажерливість; ненависть розгуканої голоти, сила не творча, лише руїнницька. Для демократій – в наших невдачах – опріч клепаних "обставин" – знову ж таки були винні маси, не досить свідомі, аби дисципліновано йти за своїм прекрасним проводом.

Чи справді так було? Чи з двох чинників всякого руху – проводу й маси – справді маса, а не провід спричинює невдачу руху?

Хочу тут довести, що надавати першорядну вагу масі в суспільнім життю — є нісенітниця. Хочу показати по-перше, що так званий руїнницький дух маси має своє визначне місце в історії майже всіх народів; по-друге — що коли не створив той руїнний дух у нас нічого, відповідає за це не маса, лише хто інший. Той, кого звуть проводом нації, її "елітою".

 
« ПочатокПопередня12345678910НаступнаКінець »

Сторінка 5 з 12

Наша кнопка



Наші друзі

Main page Search