«Провідна верства, коли вона дійсно є такою, – це зовсім інша порода людей…» Д. Донцов

 

Дмитро Іванович Донцов народився 30 (17 за старим стилем) серпня 1883 року в степовій Україні, у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Предки його, як згадував сам Донцов, походять із Слобідщини, а саме з Вороніжчини.

 Детальніше....

Творча спадщина
ПЛЯН "ДЕМОКРАТІЇ" УНЕШКІДЛИВИТИ УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ PDF Друк e-mail

Ідея націоналізму, ще навіть у перших роках ХХ-го віку була мертва на Україні. Навіть ідея державної самостійности (Міхновського), прийнята Рев. Укр. Партією, була ще перед революцією 1905 року замінена на ідею автономії і соціялізму, а сама назва партії перемінена на Укр. Соц. Дем. Робітничу Партію. Ворогами для неї були не Росія, а царський режим і "буржуазія". Серед студентів і студенток Петербурґа (де я був тоді), із членів РУП, в своїх спогадах, Д.Дорошенко називає тільки чотири особи (в тім і мене), які заявили протест проти такої “еволюції" РУП.

Дев’ять літ перед революцією 1917 року, я з УСДРП, і з соціялізмом взагалі, зірвав, по тім, як виступив з своїм сепаратистичним відчитом на всестудентськім з’їзді у Львові, в літі 1913 року, а в 1912 році з брошурою в Київі, проти "модерного москвофільства" нашої демократичної й соціялістичної інтелігенції. Це викликало з її сторони бурю протесту й осуд.

Тоді вже я зрозумів, що була це різниця не переконань, а психіки. Ось дрібні і незначні, здавалось би, приклади на цю тему, але — повні значіння... "Андрієвська Школа" - клюб, де щотижня сходилося українське студентство Петербурґу. Одного разу прийшли туди двох військових писарів українців і відограли ряд народніх мельодій на сопілках, на загальне задоволення слухачів і слухачок. Але мені було нудно їх слухати, а головно шалено вразила диспропорція між тими ніжненькими сентиментальними мельодіями, з військовими одностроями їх виконавців... Говорило з них якесь внутрішнє "Я", зовсім чуже мені... Другий випадок: Шевченкове Свято української кольонії там же, для старших і - головно - молодших. Коротенький відчит, якесь гумористичне оповіданнячко про "мертвеє тіло", сольо - "Чи є в світі молодиця, як та Ґандзя чарівниця", а потім гопак та інші "національні танці". Так виглядало вшанування, обхід пам`яти трагічного апостола героїки козацької України... Не пригадую, щоб виходив я з цього обходу з дуже піднесеним почуттям. Нарешті пригадка останнього випадку з тої ж серії: Було це в рік революції 1905 року (коли вже починалася анархія). В найбільшій, так званій "актовій залі" петербурзького університету, скликала українська кольонія віче ("мітінґ"). Заля була переповнена не лише українцями, але прийшли й литовці, поляки, балти, кавказці. Виступили кількох промовців (між ними і я), а темою були проблеми політичні. Коли віче вже закривалося, публіка розходилася, на трибуну вискочив один з нашого Клюбу і голосно пригадав землякам, щоб не забували, що завтра о такій-а-такій годині, в Клюбі, є співанка нашого хору.... Це пригадало мені "Ґандзю молодицю" і тих сопілчан.

 
Стати подібними до них! PDF Друк e-mail
Написав Адмін   
Четвер, 08 квітня 2010, 13:41
altПромова д-ра Д. Донцова виголошена на святочній академії Монтреалі в залі Плято 10.ІХ.1950 в пам’ять процесу Спілки Визволення України і СУМ-у в Харкові)

Молодь нашу, яка 20 літ тому повстала проти Москви, згадуємо з почуттям гордості за націю. Кілька лиш років по Крутах і Базарі, коли рвали й гризли Україну московські собаки, молодь знов готується до зриву, знов розгортає національний прапор: свідоцтво незнищимої сили нашої Правди.

Нині, коли повінь туподумства, трусості, еґоїзму і зради заливає світ; коли лицеміри кричать про мир, затикаючи вуха, щоб не чути стогону мордованих націй; коли розбійники зі Сходу сидять у Раді народів, замість висіти на шибеницях; коли світ трясеться, мов крілик, перед червоним давуном – Україна не бере участи в цім божевіллі. У підземеллі, у боротьбі, громадить дальше свої сили. Як двадцять, як тридцять літ тому.

З затиснутим віддихом прислухалися ми у Львові радійовим звітам з комедії харківського процесу Спілки Визволення України та СУМ-у; хотіли збагнути, що сталося з молоддю, яка була здесяткована ще перед фарсом судової розправи. Це був для нас болісний, але й кріплячий доказ, що Україна не стане на коліна, не цілуватиме руку ката, – хоч це й робили деякі перекінчики; що Хрест і Отчизна все будуть на нашім прапорі, хоч би мільйони людської комашні в модерних хмародрапах поклонялися золоту й мамоні.

Останнє оновлення на Четвер, 08 квітня 2010, 13:58
 
Р.У.П. PDF Друк e-mail
Написав Адмін   
Четвер, 08 квітня 2010, 13:38
altВеличезне значіння Революційної Української Партії, заснованої в 1900 році, є в тім, що була вона не тільки першою самостійницькою партією, а взагалі першою політичною партією на Україні. Говорю про Наддніпрянщину, бо Галичина в габсбурзькій монархії отримала конституцію п'ятдесят сім літ скорше (в 1848 р.) від царату, до якого належала Київська Україна, — отже там вже давно політичні партії могли діяти легально.

Політичну атмосферу, в якій зародилася й повстала Р.У.П., добре змалювала Леся Українка, коли писала про тодішню молодь революційну:

...Найкращі дні своєї провесни

Ми зустрічали сумом;

Тоді якраз погасли всі вогні

І вкрилось темне море синім шумом;

Старі мечі поржавіли, — нових

Ще не скували молодії руки;

Були поховані всі мертві, а в живих

Не бойової вчились ми науки...

 

Посля Шевченкового ,,Кобзаря", після „Основи", після скасування кріпацтва і так званої „доби великих реформ", в імперії прийшов твердий політичний курс Олександра 3-го, а по його смерті, — його дорадників (Побєдоносцев і др.) з оточення нового царя. Тоді лише музейна археологічна і наукова діяльність так званих „українофілів" в російських установах надавала тон українському життю, над яким вже залягла тінь драгоманівщини з її ворожістю до всякого сепаратизму, до ідей Шевченка, з її припціпіяльним москвофільством. В такий час, „коли погасли всі вогні", коли „в живих не боєвої вчились ми науки", — з'явилась „Самостійна Україна" М. Міхновського і повстала Р.У.Партія, яка перша понесла ідею і прапор революції в маси української людности.
 
Воююча церква і нація PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
Середа, 24 березня 2010, 15:06

altНації, які борються за свою свободу, тепер не в моді. Вони порушують «мир» Об'єднаних Націй і турбують їх сумління. Тому то таких націй, як Еспанія і Україна, там намагаються не помічати. Інакше було тоді, коли Европа змагалася не з російською, а з французькою революцією. Поняття патріотизму тоді ще не було так спрофановане, як воно спрофановане тепер. Французький конвент або Наполеон не посідали такої кількости агентів у Европі, як їх тепер посідає Московський Комінформ. І Еспанія тоді не була, за свою любов до свободи, так проскрибована, як тепер.

Власне на прикладі Еспанії початку XIX століття, я хочу показати, яку велетенську ролю відограла патріотична, воююча за Христа і за націю, церква, що, на превеликий жаль, не має прикладу і наслідування в нашу добу.

Сім років воював Наполеон в Еспанії і сім років не міг її подолати.

Головну ролю в безприкладному на ті часи еспанському спротиві відограла церква. В. Вермерен, що студіював ту добу, писав: «Незбагненний весь перебіг цієї семилітньої війни в Еспанії, повний неправдоподібностей, повний загадок і несамовитих таємниць. Мабуть, сама та країна зачаровувала людину... Треба нам заглянути в спогади Тіебо, генерала Фуа та інших: коли лише заходить мова про Еспанію, вони утрачають безсторонність, починають захоплюватися... Штабові старшини стають авторами романів, оповідають про бандитів і ченців, про чуда й забобони, про отруєння й замахи. Для всіх них час перебування в Еспанії був чимсь несамовитим, зударом з таємничим, незнаним. В Еспанії, — пише Вермерен, — почалася свята війна з антихристом — наїзником. Ченці розпалили в народі думку народного повстання проти непереможного пана Европи — Наполеона, що по всіх країнах розносив тоді гасла революції 1789 року. Катехізис, що по ньому батьки мусіли виховувати своїх дітей, був такий:

 
Об'єднання чи роз'єднання PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
Середа, 24 березня 2010, 14:57
altКлич "об'єднання" став незвичайно славним в колах української демократії. Після кожного струсу, після кожної катастрофи історичної, після кожної компрометації того чи іншого проводу – лунав клич об'єднання. Кожний, кому оброблені фрази заступали думку, розумів цей клич, як єдині ліки проти всіх недуг, як чудодійний засіб, що гоїть всі рани, а з каліки робить Геркулеса.

Чому саме демократія носиться з тим кличем, як хтось з "писаною торбою"?

Демократія не вірить в творчу силу одиниці; демократія не вірить в роль особистості в історії; демократія – панування багатьох, знав лише закон числа, тягар "живої ваги"; для неї не існує проблема проводу. Лінива думка, що тяжко обертається серед складних обставин життя, воліє все спрощувати при: "Ах, залитім сварки! Чи такий тепер час? Чи ж не йде на нас грізна хмара? Згода будує, незгода руйнує. В єдності сила!" – ось ті, до зануди пережовуванні, стерті від частого вжитку, безглузді фрази, з якими виходять демократи. Ось якими закляттями демократичні баби-шептухи гадають оздоровити націю.

Клич об'єднання такий привабливий і ніби такий ясний й логічний, – має одну велику хибу. Ті, що твердять про необхідність об'єднання різних сил, в суспільстві, цілком минають питання громадської вартості тих сил. Заохочуючи ліпити одне ціле з найрізнішого людського матеріалу, вони минають надзвичайно важливе питання якості матеріалу, з якого ліплять. Забувають, що гасло об'єднання – не існує само для себе, лише – як засіб для досягнення цілі. Коли кілька військових відділів об'єднують в один, то для того, щоб збільшити їх ударну силу. Надзвичайно важливе питання: чи всяке об'єднання ту ударну силу збільшує?

 
« ПочатокПопередня12345678910НаступнаКінець »

Сторінка 5 з 12

Наша кнопка



Наші друзі

Main page Search