Доповідь, виголошена Дмитром Донцовим у березні 1964 року. Аудіозапис виступу на касеті знаходився в колекції документів інженера Василя Олеськіва.

Оцифровано у серпні 2015 року Архівом ОУН в Українській Інформаційній Службі – Лондон. Розшифрував і підготував текст до друку історик Володимир Муравський. Назва тексту редакційна.

Шановні збори!

Цих кілька слів говорю вам напередодні страшного грядучого завтра, коли над світом, сплюгавленим силами Диявола, розпадеться кара і повіє новий вогонь з Холодного Яру. До цього дня страшного судища кликав Шевченко бути готовими, схаменутися, не омерзитися, кланяючись чужим богам. Перестати нести їм жертви своєї крові, совісті і честі. Не вірити їх розумним словам, брехнею підбитими. Не вірити в злагоду і мир з вовками в овечій шкірі, слугами Диявола в ангельських масках, яких кожне слово, що ним нас ваблять, є облуда і брехня.

Брехнею є їх Союз Совєтських Республік, брехнею є їх соціалістичний рай, брехнею їх дружба народів, брехнею їх мир серед мільйонів скатованих мучеників і борців за правду, брехнею їх, що зрадили себе дияволу, церква їх, брехнею є і кожне слово тих демократів і прогресистів, і пацифістів, які відчиняють навстіж двері слугам того Диявола у вільний світ, кличучи нас до замирення з ним, до культурного обміну, до співіснування і співпраці, несучи всі лиха, всі зла, розмальовуючи їх в звабливі барви добра і все добре й велике паскудять ганьблячими наліпками.

Патріотизм звуть шовінізмом і реакціонерством, любов до країни своєї і заперечення прав чужинецьких зайдів панувати над нею звуть фашизмом, антисемітизмом, вірність своїй правді ненависництвом до інших народів, готовність кров’ю боронити ту правду – бандитизмом. Як за Шевченка називали це розбійництвом. Вірність своїй релігії – вузьким расизмом або забобонами.

Мета тої темної сили – позбавити нас віри в свою правду. Тоді не знатимемо куди йти, до якої цілі. Далі – захитати віру в свою силу. Така людина не зможе вже йти без поводатиря. Коли забудемо заповіт «в своїй хаті своя правда і сила» не буде і волі. Станемо безсилими і безвольними рабами чужої правди і чужої сили у нашій власній хаті, на нашій не своїй землі. Станемо готовими до всякої угоди з чужим напасником. До цього допустити не сміємо, тим більше, що остаточна мета московських слуг Диявола – знищити в нас наш давній дух лицарства, козацький дух нації, дух, прищеплений нам впливами старої Еллади і тим апостолом, що здвигнув хрест на горах київських, дух християнства і дух тих предків, які мечем боронили Київ від московсько-азійських орд. Цей дух убити в наших душах – мета московських слуг диявола, а що вони є такими – це виразно наперед бачив автор «Великого Льоху». Пеклом перестерігав він нас, «ненароджених земляків своїх» є кодло нечистого, та сила, яка надхне Москву в остатній день обрахунку. Тому ніколи угода, а боротьба за або-або з чорними силами зла є першою вимогою дня для України. Не буде вона вільною, поки не пірве кайдани, поки не окропить вражою кров’ю нашу зганьблену землю.

Вимогою другою є стояти при своїй правді, щоб огненно вона заговорила в наших серцях, щоб слово пламенем взялось у них, щоб дало рукам тверду силу, щоб вивело нас із тьми і смраду на волю. Бо лише віра, посіяна в нас наукою християнської віри, віра в першенство духа над матерією, духа істини над духом Диявола, віра, що не знає сумнівів, дає силу зрушити незнану яку велетенську гору на нашім шляху. Вона в тих лише обставинах, в тих околицях, де тої віри не було, там Христос не творив чудес по невірію їх мешканців.

Нарешті, третьою вимогою дня в обличчі грядучого зудару є не тільки знати до якої мети треба йти, не лише як до неї йти, але й знати хто поведе Україну до тої мети. Я про це повторяв 50 літ. Тою батавою сильних будуть люди, яких Шевченко звав «панством козацьким», «козацьким лицарством», «лицарськими синами», «синами сонця, правди» під покровом патрона Києва і вождя воїнств небесних Архистратига Михаїла, борця з Дияволом і його силами, що їх тепер мобілізує проти нас Москва.

Який це психічно тип? Свій «Націоналізм» я кінчив колись закликом отрястися від духа часів занепаду, коли спокій і угода, привата, дрібне борикання за дрібні уступки, коли надії на соціальне визволення з ласки того чи іншого, білого, чорного чи червоного володаря були ідеалом провідної нашої верстви. Не їх доба ждала тепер. Ждала людей нового духа, якого окреслив я як «Духа нашої давнини», старого Києва і козацької України. Окреслив як «духа прадідів великих», як «дух нашої давнини», як пристрасну тугу за героїчним, як стремління до великого, не до малого шляхом посвяти, жертв, ідеалізму, героїки, страшної путі до Голготи, по якій лише для нації може наступити воскресіння. Був це дух, окрилений давньою містикою нашого вічного міста, запоруки остаточного звитяжства над силами пекла на нашій землі, бо нема перемоги в політиці без допомоги тої містичної сили, бо шлях від містики веде до політики.

Про цю таємну силу містики Києва не знають многі сліпі земляки, але знають про неї вороги України. Не дурно хочуть вони знищення Києва, не дурно нищать його храми та історичні пам’ятники, не дурно затоплюють водою осідок колишнього Запоріжжя, не дурно зі слів кажу Бургардта-Клена, коли у 1920-х роках обертали Святу Софію в більшовицький музей, оповідали наші вчені, присутні при цій профанації святині, що один комісар злісно ударив ногою по долівці собору і крикнув – «Не позбудемося духу спротиву ніколи на Україні і не загнуздаємо її, поки не зрівняємо з землею Святу Софію». Бо знали вони, що доки стоятиме вона, доки буде промінювати з неї віковічно таємнича містерія нашої землі, ніколи не угне вона коліна перед чужими богами, перед ідолами нечистого.

Від містики до політики. Нарешті про це говорю я в «Масі і проводі», в «Де шукати наших традицій», в «Партія чи Орден», про містику старого Києва і її колосальну ролю в нашій історії минулого і велике завдання на завтра. Говорю в «Незримих скрижалях Кобзаря», намагався показати хто, яка когорта воскреслого лицарства України сповнить ту велику місію нашої землі, коли тота когорта символом виведена в козаку безверхім у Шевченка впаде згори на ідола чужого, розтрощить його трон, подре порфіру, оберне того кумира в смердючий гній.

Це буде когорта нових людей, які вже встають на Україні від [19]17-го року, когорта нового лицарства хреста і меча, орден лицарства хрестоносного, того, яке і в Західній Європі, і у нас рятувало свою землю від орд варварів, як іспанське лицарство перед маврами і в нашім часі, французьке перед Атіллою, інше перед Чингізханом, українське перед половцями, аварами, татарами, перед турецьким ісламом, перед юдейською Хазарією, перед лжехристиянською чи безбожницькою Москвою. І тепер подібні люди рятуватимуть нашу віру, нашу землю і славні традиції минулого, які вже видвигнула наша земля в остатніх роках в воїнах УПА, в героях чину, замордованих московською рукою на бруках Парижу, Роттердаму, Мюнхену, Білогорщі. Суворий аскетизм був прикметою цього ордену. Премудрість, як вірлине крило та «віртус кріпіс» як мужні руки, як казали в нашій давнині колись. Ревність невгасима, горіюча живим полум’ям, яка не дозволяла їм прощати ворогам Бога і своєї землі. Яка, як Сагайдачний, доброго любив, злого звик був карати. Гордили грошем або златом, що темніє як блато без меча козацького.

Не були люди цього ордену дрібні маклери, від дрібних справ політики, ні лакеї. Єднав їх спільний дух в одну когорту шляхетних, мудрих і смілих. Таке об’єднання повинно прийти. Об’єднання одного духа людей для їх великих задумів і чинів. Вони є завданням нашої доби. Доби, коли нова червона орда на своїм найвищім шпилі є, по якім неминуче вже наступає початок до спаду. До катастрофального розпаду імперії модерного Чінгізхана. В нашу добу, коли так звані демократичний захід і його провідна верства виявляє свою безпорадність не лиш виступати одверто проти злих духів Кремля, але простягають їм руку згоди на співпрацю з Антихристом і на свою згубу.

В цю добу грядучої катастрофи величезна місія чекає Україну заповіджена віками – створити орден нового лицарства, щоби він боронив свою правду, правду Христа, загрожену не тільки на Україні, але й в цілім Окциденті. Щоби протиставити і тому наступу на своїх традиціях оперту свою силу. Щоб здобути собі і іншому християнському світу волю. Ордену, якого праобраз в своїм козаку безверхім, як сказав, в своїх воскреслих з козацьких могил мерців, дав нам Шевченко. Він бо казав, належиться їм місія розкувати закований в кайдани нарід темний, розтрощити сили пекла на нашій зганьбленій землі. Бути готовими, щоб не збудили нас в огні світового пожару, окрадених з наших традицій, з нашої віри і з нашої сили.

Хай заповіт цей нашого пророка вічно стоятиме перед вашими духовними очима. Хай сон зганяє з ваших повік. Хай вогнем пече ваші душі, щоби воскресла в них душа славних прадідів великих. Ці слова мають бути заповітом для вас нашої доби.

Дмитро Донцов

 

Дмитро Іванович Донцов народився 30 (17 за старим стилем) серпня 1883 року в степовій Україні, у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Предки його, як згадував сам Донцов, походять із Слобідщини, а саме з Вороніжчини.

 Детальніше....

Творча спадщина
Заповіт Шевченка PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
Середа, 24 березня 2010, 14:52

altПро Шевченка треба нині не на святах промовляти, а кричати на вуличних перехрестях. Щоб як дзвін тривоги калатало його слово!

Ніколи бо не був він такий актуальний, як в наш час. Ніколи не було між нами стільки поглухлих, стільки сліпих...

Білий царат вирвав йому язик, замучив, щоб перестав говорити, картати і кликати. Царат червоний каструє й паплюжить його морально, намагаючись накласти на нього маску одного з «своїх»,  сам і руками наших перевертнів. Та як тоді, так і тепер, стоїть він перед нами  над нами! невгнутий й неприступний, як Єремія на розпуттях велелюдних, сам один з Заповітом своєї великої ненависті і своєї великої любові.

До чого кличе його великий Заповіт? Що ненавидів він і що любив? Що ненавидіти вчив і що любити?

Диявольську силу Півночі, брутальну, облудну, цинічну, забріхану, протягом вісьмох століть незмінну в усіх своїх огидних барвах хамелеона,  ненавидів він всім серцем своїм, всею душею своєю і всім помишленієм своїм. Ненавидів, як ненавидить людина вільна того, хто плює їй в душу; хто топче ногами її гідність людську; хто трупами народів встелював свій шлях історичний. Ця ненависть полумям бухає з кожного рядка, написаного ним.

 
Слово до молоді PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
Середа, 24 березня 2010, 14:48

altЗ усіх катедр сучасного світу чує нинішня молодь, що наша доба йде „світлим шляхом модернізму, матеріяльного добробуту, великих досягнень науки і техніки, завойовування космосу, загальної рівності, свободи і братерства народів, — йде до вселюдського щастя і миру. В СССР це зветься добою соціялізму й комунізму, а на цьому боці залізної заслони — добою “демократії" і „прогресу".

Думаю, що цей „прогрес" неминуче веде нас до нових велетенських зрушень, війн, катастроф, — до загального хаосу і анархії. Особливо молодь повинна усвідомити собі це, щоб знати, як з грядучого хаосу вийти, щоб вивести свою націю на іншу путь.

В цей хаос вступила Европа, а з нею й Україна та цілий світ, по першій і Другій світових війнах та по большевицькому перевороті 1917 року. Перші громи перед бурею загуркотіли ще перед 1914 роком. Були це ще наприкінці ХІХ століття: війни Америки з Еспанією, Італії з Абесінією, з Туреччиною, Японії з Китаєм, потім з Росією, Туреччини з Грецією, а потім з усіма балканськими державами. Під час першої світової війни і по ній — війна Росії з Фінляндією, з Польщею і Україною. По другій світовій війні — в пам'яті ще всіх — ряд війн міжнаціональних і громадянських, які не вгавають донині.

 
За який Провід PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
Середа, 24 березня 2010, 14:41

alt"Достойними достойная созидатися і
чесними чесная совершитися обиче,
і через годних людей годние річи
бивають справовані."

Князь Константин Острожський

Напередодні страшних подій варто порушити одне, величезної ваги питання. Говорю про нього моїм "любезним землякам" десятки літ, але без успіху. Не тільки не схильні вони прийняти пропоновану мною відповідь на це питання, – вони не помічають його, не існує воно для них.

Це питання – питання проводу, провідної верстви нації.

Нація, не очолена мудрим, шляхетним і мужнім проводом, це бездумна отара, доступна всякій чужинецькій пропаганді й інфільтрації. Разом з провідною верствою стоять і падають народи. Добре знали наші предки цю істину. В своєму Універсалі звертався до України Хмельницький: "но єсли нас (козаків) одоліють, то відайте панове, же і вас всіх Малоросиян... огнем і мечем поруйнують і в рабську облекуть одежу"! А в "Треносі" Смотрицького читаємо, що коли псувалась духовна еліта нації, якщо складалася "з незрілих хлопів і неуків, неотес, жерунів, надутих балакунів, підлесників, сліпих вождів", то відразу зіпсуття пішло далі, на нижчі щаблі спільноти; тоді й "юнаки збіднілі і доньки удалися в розпусту, Бога і правду Його забувши". Деморалізувався провід, деморалізувалася й маса. Відчував це явище своєю геніальною інтуїцією й Тарас Шевченко. Безліч прикладів знайдете в нього на тему, як гинув або ставав ледачим провідний клас в Україні, то "над дітьми козацькими поганці запанували". Охляв і знікчемнів провід, і ось вже знову Господь "покрив срамотою свої люди й вороги нові розкрадають як овець нас" І знущаються над нами. Казали наші прадіди: "от глави риба, от начальників собранія растліваються, загнивають, погибають".

 
Симон Петлюра PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
Середа, 24 березня 2010, 14:39

altЗ усіх ворожих собі ідей жадної не ненавиділа Росія так, як українську. Сміхом, наклепом та тюрмою поборювала вона її перед великою війною; своїми білими та червоними арміями – під час революції; розкладом і провокацією - на вигнанню, щоб скінчити індивідуальним терором, якого жертвою впав на паризькім бруку б. голова Директорії і Головний Отаман військ УНР, Симон Петлюра.

Нічого в сім трагічнім факті не зміняє обставина, що - ймовірно найнятий - убийця є Жид: се не була помста за видумані і вибрехані кривди сильнішлго над слабшим, се була репресія щасливих поки що, переможців. Там – се відбувається в льохах Чека й під стінкою, тут - серед білого дня, на вулиці, в надії на безкарність серед заанархінізованої, здезорієнтованої і опанованої жидівською пресою "громадської думки" далекої Франції. там - Євгенія Бош, Дзержинські і Троцькі, тут - "пролєтар" Шварцбарт, канонізований месник за терпіня пануючого на Україні на спілку з Москвою Ізраеля. За кордоном і в краю - інсценізація різна, але суть - та сама.

Підкреслюють се однодушні похвали, якими большевицька і жидівська преса обсипує убийцю, ті відра помиїв, якими вона обливає українську армію, нарід і його боротьбу за визволення, а нарешті - поспіх, з якими запропонували свої послуги Шварцбартові - Хр. Раковський і Блюм, большевицький агент у франц. парляменті.

Але чому насамперед Петлюру вибрали вони собі за жертву?

 
"Дороговказ Григорія Сковороди нашій сучасності" PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
Середа, 24 березня 2010, 13:56

altВ нинішні часи філософія Г.Сковороди не дуже в моді. Це тому, що він, “не модерний”, виступав же проти тих „учених”, які - кажучи словами Шевченка - хотіли Україну та “повести за віком”, тобто за тими „современними вогнями” Руссо, Вольтера та інших французьких енциклопедистів, які запалили ті смолоскипи матеріялізму, безбожництва, з якими їх духові правнуки - Маркси, Енгельси, Фройди і Леніни - заходилися знищити всю нашу християнську культуру і цивілізацію.

І власне тому, що Сковорода був містиком і погромником матеріялізму, - є він такий цікавий, такий начасний в нашу хаотичну, опановану темними силами диявола, - добу. Є актуальний, бо у нього знайдете ясні відповіді на проблеми нашого часу, - культурного і політичного характеру.

Родився Сковорода на Полтавщині, лише тринадцять літ по упадку Мазепи, жив за гетьманування Данила Апостола і Кирила Розумовського; а помер два роки перед кінцем царювання Єкатерини ІІ-ої, яка знищила всяку автономію його країни. В добу тріюмфу Робеспієрів і Маратів “великої французької революції”. Філософія тої доби проклямувала першенство людського перед Божим (“Немає Бога, тільки я!”), ілюзорність духового, лише реальність матеріяльного. Розум людський поставлено над Божественною мудрістю, якою тримається лад всесвіту, і людської спільноти, і людської душі. Замість тієї Мудрости, поставлено суверенний людський розум, який привласнив собі право краяти і перекраювати все в суспільстві, незважаючи на одвічні космічні закони.

 
« ПочатокПопередня12345678910НаступнаКінець »

Сторінка 6 з 12

Наша кнопка



Наші друзі

Main page Search