"Є нації, є боротьба між ними, є націоналізм" Д.Донцов

 

Дмитро Іванович Донцов народився 30 (17 за старим стилем) серпня 1883 року в степовій Україні, у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Предки його, як згадував сам Донцов, походять із Слобідщини, а саме з Вороніжчини.

 Детальніше....

Творча спадщина
Ідеї Шевченка про Бога і націю PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
Середа, 24 березня 2010, 13:47

altМайже тридцять п’ять років панування Москви на Україні* виховали багато духовних яничар і між наддніпрянцями, і між галичанами. Ідея Бога – провідна ідея цілої нашої історії – умирає в їх обмежених мозках. У найкращому випадку замикають вони Бога в церкві, а в суспільному житті християнські ідеї, на їх думку, не можуть відігравати якоїсь поважної ролі. Вони дуже журяться – у своїх програмах і писаннях, чи Україна має бути республіканська, демократична, тітовська, але мало їх обходить, чи має вона бути християнська? Їх дуже цікавить, чи в школах України має бути радіо, стадіон, тільки зовсім не обходить, чи мають у тих школах навчати закону Божого. Серед розбурханого моря новочасного безбожницького нігілізму непорушною скелею стоїть Шевченків «Кобзар».

У «Кобзарі» поняття Бога є наскрізь органічне, як у Старокиївській державі або в державі козацькій. Без тріумфу Правди Божої не уявляє собі Шевченко ні національного відродження України, ні життя в світі. Правда Євангелії – це для нього Євангелія Правди нашої, його правди, за яку карався, мучився, а не каявся. Під тим оглядом справа нації тісно пов’язана у нього зі справою тріумфу тієї Правди.

Бог Шевченка – це не абстрактне божество деїстів, а християнський Бог, Провидіння якого керує життям окремих людей і народів.

Останнє оновлення на Середа, 24 березня 2010, 13:49
 
В чім сила організації? PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
Середа, 24 березня 2010, 13:44

altСуть всієї політичної кризи наших днів - це криза провідної верстви.

Порівняйте постаті колишніх провідників і - теперішніх! Цілком іншу вдачу, іншу моральність, іншу духову силу представляли собою Пітт, Кавур, Джозеф Чемберлен, Меттерніх, чи Клемансо, а іншу - Ерріо, Блюм, Шуман, Ласки й сотки інших, що видніють нині з газетних наголовків.

Коли візьмемо Україну - недосяжними велетнями видадуться нам провідні постаті часів Хмельницького, Мазепи, чи Полуботка, - в порівняні з тими дрібненькими постатями, що очолювали Україну в часах Великої Революції і, в більшості, нині її очолюють.

Нова провідна верства в країнах Європи, яку події висунули наверх по першій війні, відзначалася передусім браком візії, далекосяглої ідеї. І то якраз в добу, яка домагалася засадничих, відважних рішень, ясної і яскравої ідеї. Цьому всьому протиставляла нова "еліта" - гасло "муравлиної праці", буденної латанини, заступаючи політичну мудрість її сурогатом - крутійством.

Їх тактика була тактикою відкладування "на завтра" засадничих рішень, уникнення неминучих конфліктів, замазування очей на завтрашній день, страху широкого жесту. Була це у нас тактика "малороса", що був, як то кажуть, "хоч дурний та хитрий" (я сказав би: хоч хитрий, та дурний). Була це політика "злоби дня", підлещування масі, політика демагогічного пацифізму, що замикав очі на неминучі протистояння; такого ж соціялізму, який хотів будувати свою утопію хоч би за ціну розгрому або поневолення своєї нації.

Останнє оновлення на Середа, 24 березня 2010, 13:50
 
Огню іскра великого PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
Середа, 24 березня 2010, 13:42

altЧи довго ще буде каратися й мучитися Україна? Питання це раз у раз лунає з газетних статтей, з тужливих голосінь чулих поетів, у прозі...

Матеріалісти шукатимуть відповіді на це питання у заявах кремлівських "колективних" царів, в "нарадах", червоної Думи боярської або т.зв. "міжнародній констеляції". Я думаю, що тільки виходячи з прийняття примату духовного чинника, можна кинути світло на це питання - чи довго ще буде каратися Україна?

Перше каралися ті, хто в СССР підносив проти займанця гостру шаблю, або гостре слово. Потім прийшла кара на тих, які займанцеві прислуговувались, що викликало серед них та їх приятелів остовпіння:" За що? За що ж їх?!"

Та на тім не скінчилося. Прийшла черга і на мільйони тих на Україні, що "сиділи нишком", на масу "невтральних" і "льояльних". Це зовсім збило з пантилику всіх, яким і досі не в гадці, за що катують навіть тих, що "мовчать, бо благоденствують".

На подібне питання дав дотепну відповідь король Пилип Македонський - еллінським демократам ще перед нашою ерою. Коли він підбивав одну грецьку місто-державу за другою, а він всюди мав в них, як тепер Москва, свою 5-ту колону (тодішніх Мануільських, Затонських, Коцюбинських, Любченків, Димітрових, Паукерів і Нагів). І коли прийшла черга їм теж іти "під стінку", коли вони благали й питали Пилипових посіпак: за що? чи ж така є подяка їм за службу македонцям? - ті відповіли: - коли ви нині зрадили власний край, то завтра можете зрадити і Пилипа, тому й він вам не вірить... Дуже просто й дуже ясно!

Останнє оновлення на Середа, 24 березня 2010, 13:44
 
Клич доби PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
Середа, 24 березня 2010, 13:41

altКлич Доби... Клич гідно стрінути прихід нової Доби, яка йде на зміну анархії і розкладу сучасної епохи. Коли зродилася остання, і хто були її пророки? Зродилася вона в 1789 році, з вибухом "великої" французької революції, а її пророками були француз Жан-Жак Руссо, жид Карл-Мардохей Маркс і москаль Володимир Ульянов-Ленін.

На руїнах так званої февдальної Европи збудувала свій трон і своїх ідолів нова провідна верства, нова "еліта". Почавши від гасла "демократії", адепти цих пророків хутко почали гуртуватися під гаслом інтернаціоналізму, соціялізму, а згодом - комунізму. В Росії ці адепти обіцяли свободу "трудящому народові", знищення "панів, буржуїв і попів" та передачу всієї власности на землю і фабрики тому "народові" під гаслом "пролетарі всіх країн, єднайтеся". Як політичних і духових проводирів поставили вони, замість Бога, ідолів, двох деґенератів - Маркса і Леніна. Все це було диявольською брехнею, бо незабаром - будова цих пророків СССР обернулася в рабовласницьку панщизняну імперію завойовницького московського "герренфольку" під проводом тих "біснуватих" Достоєвського, які задумали панувати над світом в ім'я "заздрости і чревоугодія". Від них почалася доба "релігійних війн" тих одержимих, натхнутих непохитною вірою у свою "місію", в своїх ідолів, і сильною волею, їм борці за свободу, щоби перемогти, протиставляли ту "мілітантну філософію" життя, про яку говорив Ортеґа і Ґассет.

 
Іспит історії і соціалістичні кастрати PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
Середа, 24 березня 2010, 13:37

altНі демократична, ні большевицька російська революція не хотіла розподілу імперії. Прагнула її скріплення - новими методами і спритом нової, морально ще не вичерпаної касти, новою містикою.

Тому шанують большевики Пушкіна, бояна Петрівської імперії, того, хто з відшумілої доби,

Кагда Расія молодая,

В бореньї сіли напрягая,

Мужала с генієм Петра,

з тієї доби видобув її патос для нащадків. І для большевиків - які його патосом напомповують виснажену п'ятирічками душу московського народу. Цим патосом живе напевно та Росія, що вже вилуплюється з червоного комуністичного яйця.

В Пушкінові не було ні скепсису Гоголя, ні демонізму Лєрмонтова, ні сатанізму Достоєвського, ні тим не менше радикального заперечення Росії Чаадаєва. В нім була безоглядна "осанна" імперії, він славив "Нєви дєржавноє тєчєньє", "град Петров", що стоятиме "нєпакалєбімо, как Рассія", він погрожував "надмєнному сасєду". В його поезіях -"пишно, гордєліво" блищав для нього образ царської Росії і того, хто

Рукой желєзной

Рассію вздьорнул на диби.

Він проголошував, що

От фінскіх хладних скал

До пламєнной Калхіди,

От потрясьонного Кремля

До стен нєдвіжнаго Кітая

була одна "русская земля".

 

 
« ПочатокПопередня12345678910НаступнаКінець »

Сторінка 7 з 12

Наша кнопка



Наші друзі

Main page Search