"Віра – це нестримне бажання перетворити мрію в реальне життя" Д. Донцов

 

Дмитро Іванович Донцов народився 30 (17 за старим стилем) серпня 1883 року в степовій Україні, у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Предки його, як згадував сам Донцов, походять із Слобідщини, а саме з Вороніжчини.

 Детальніше....

Творча спадщина
Ідеологи голоти PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
Середа, 24 березня 2010, 13:36

altУкраїнські народники часів Куліша і Драгоманова робили собі з простого народу - божище, кумира. Франко закидав Драгоманову, що "суспільство - в його розумінню - це була властиво тільки продукуюча, робоча, в нашім краю хлопська маса", всі інші верстви ("білороби") - були або визискувачі, або непотреби; закидав, що драгоманівці плекали "віру в якусь містичну волю народу, в уроджену йому здібність до осягнення якоїсь своєї "правди", як тільки йому не перешкоджатиме здеправована інтелігенція"; треба було тільки "зваливши теперішній державний та суспільний лад, віддати його спадщину в руки народньої маси і полишити їй до волі будову нового ладу".

Ідолятрія простого народу доходила у наших народників до повної абдикації з завдань того, що називається проводом нації. Провід не смів "накидати" своїх ідей народові; коли "народ" стояв за самостійність, - можна було бути самостійником. А коли ні? То трудно, понад усе засада більшости! В усім треба було питатися - як "народ" думає.

А тим часом поняття "народ" перейшло від тих часів величезну, але мало помітну народникам - еволюцію. Що я під цим думаю? Що є велетенська ріжниця між, скажім, селянським народом Квітки, Мирного або Черемшини, з їх твердою мораллю, звичаями, і релігійністю, - і "народом" теперішніх Мегаполісів, який не вірить ні в Бога, ні в чорта; який заповняє оглуплюючі і деморалізуючі кінові "шовзи" або спортові майдани і насолоджується лектурою "коміксів" з криміналістикою і сексуалістикою. Ще більша ріжниця є між отим Квітчиним народом і скажім тими докерами в Гаврі чи Шербурі, які відмовляються виладовувати амуніцію і зброю для армії своєї отчизни, Франції, - щоб улегшити її анексію чужому насильникові... А тим часом многі "народолюбці" роблять собі ідолів якраз із того "суверенного народу", з тих докерів або з атеїстичної юрби Мегаполісів модерних, спрагненої лише "хліба і видовищ". Чи це нoрмальне, і як до того прийшло?

 
Дух отари і дух провідництва PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
Середа, 24 березня 2010, 13:34

altМине сто літ і якийсь український соціолог із здивуванням розглядатиме одне патологічне явище в нашім громадськім життю, а саме дурійку об'єднання. Об'єднання, як самоціль! Щоб не було проводу одного якогось табору, хоч таке буває всюди, хоч би в В.Брітанії, де націю провадить якась одна партія, а ніколи - якесь об'єднання. Ця відраза до провідництва іде в нас так далеко, що всі групи охоче спихають його на плечі так званого "народу", нарід вирішить, нарід нам вкаже... Кому вкаже? Проводові!?

Добре поняття про те, що таке провід...

Нарід, маса - знає, хоч і не завжди, - чого він не хоче. Та рідко знає - чого він хоче. Коли в 1917 р. в царській імперії вибухнула революція, нарід знав чого він не хоче. Але не знав чого треба хотіти, щоб не було того, чого він не хотів. Це йому має сказати провід, який і поведе його добрим шляхом, якщо провід добрий, або облудним - коли провід злий. Нарід в 1917 році не хотів війни, не хотів слабого царя, ні дворянської касти, ні армії, ні поліції. Але що треба було поставити натомість, - він не знав. Провідна група, яка йому витовмачила це - були большевики, які пояснили, що замість поліції - треба міліції, замість царської армії - треба червоної армії, замість війни - "пахабний мір", замість царя - Леніна, а замість скрахованого дворянства, як правлячої касти - "народних комісарів". Нездисциплінований, некультурний, дикий в жадобі помсти й стремлінні до добробуту й вигоди московський нарід - повірив облудному рецепту большевиків і пішов за ними. Що з того вийшло, бачимо. Але про інше йде: про те, що нарід не формулює позитивних цілей революції, це робить за нього та чи інша партія чи група, за якою піде активніша частина народу і пасивно - пасивніша. В боротьбі між собою кількох претенденток на національний провід у Росії, перемогли ленінці, розбивши не тільки сили царистів, але й лібералів, "есерів" та інших лівих.

 
Правда прадідів великих PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
Середа, 24 березня 2010, 13:30

altБPАТЕPСТBO ДУXА

BСТУП

Пpoчитaйте, щoб poзкpилиcь

Bиcoкi мoгили

Пеpед вaшими oчимa...

Т. Шевченкo

Укpaїнa знaxoдитьcя в ocеpедкy велетенcькoї icтopичнoї зaвipюxи, щo мaє piшити пpo дaльше icнyвaння цiлoї xpиcтиянcькoї цивiлiзaцiї. Тaм же, нaд нaшим Днiпpoм, виpiшитьcя питaння, чи здoбyде coбi Укpaїнa нaзaд втpaчене пpaвo пеpвopoдcтвa нa Сxoдi Евpoпи, чи нi?

Зaлежить це вiд тoгo, якi люди, якoгo фopмaтy й дyxa, пiдiймyтьcя великoгo зaвдaння вивеcти cвiй нapiд "iз тьми, iз cмpaдy, iз невoлi". Цьoмy питaнню, якoгo чacтo не poзyмiють земляки, нaдaють великoгo знaчення мocкaлi.

Baгy цьoгo питaння дyже дoбpе poзyмiє Kpемль. Йoгo aґенти — явнi i тi пiд жoвтo-блaкитнoю мacкoю — poблять уcе мoжливе й немoжливе, щoб yтpимaти нaш нapiд в cтaнi oбезгoлoвленoї нaцiї paбiв. Щoб нi iдейнo, нi пoлiтичнo не бyв нi нaш нapiд, нi йoгo емiґpaцiя oчoленi людьми oднoї, безкoмпpoмicoвoї iдеї, людьми вoлi i xapaктеpy.

 

Останнє оновлення на Середа, 24 березня 2010, 14:07
 
Усміх диявола PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
Середа, 24 березня 2010, 13:10

altКоли-коли повчав нас М. Гоголь, як небезпечно кумпанувати з дияволом, — та надаремне. Бачили в його науці лише веселий жарт. Вчив він: не грати з чортом в дурня, бо вас обдурить; не приставати з тими, що продали душу дияволові, бо вийде халепа; не шукати з ним користи, щоб не вийшло так, як з тим дідом, який пішов скарбу шукати за чортовими вогнями блудними. Викопав дід казанок з ясними червінцями, а як приніс додому, як витрусив, що там було... золото? Де там золото! Сміття, свинство, сором сказати що...

В положенні того гоголівського діда опинилося багато і великих мужів від політики, які — одні з Сталіном, інші з Берією, треті з Хрущовим, а четверті ще з Леніним — приставали з московським дияволом, а тепер замість сподіваного щастя, нюхають пахощі кремлівського казанка, що їм тичуть під ніс то в Ялті, то в Женеві.

Смішно це? Смішно, та не дуже. Бо хоч на весело скінчилося в того діда панібратство з чортом, то Хому Брута таки на смерть задушив Вій, коли той почав зиркати на маску чудової красуні, яка була відьмою...

Довгими рядами встають перед очима оті Хоми Брути, що дали себе звабити усмішці диявола...

 
Від "інтернаціоналу" до "Боже, Царя..." PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
Середа, 24 березня 2010, 13:04

altДля широких мас — річ неназвана не існує. Гітлерівці проголосили теорію вищости німецької раси і тепер всі випоминають це німцям. Москалі були здавна переконані у вищості своєї раси та говорили це не так одверто, приправляючи якимось “інтернаціональним”, “вселюдським” соусом, тому й їм рідко хто закидає расизм, хоч у них його далеко більше, ніж було у німців. Але після 1945 р. московський Ванька “обнаґлєл”, наступило в нього “головокруженіє от успєха” і так почалася в СССР “старшобратная” вакханалія, расистська “плясовая”, політичний “распашол” у промовах бонзів, у пресі, і — у фільмах.

Мені довелося бачити тільки три реклямово-“патріотичні” московські фільми: два про Івана Лютого й один з часів “смутного времені”. Але мав я нагоду переглядати книжку “Ізбранниє сценарії” совєтської продукції (1950 р. “Ґоскіно”). Зібрано там кілька “патріотичних” фільмів, при чому, того царофільського “камарінского” з однаковим “тупотом і свістом” відбивають і А. Толстой з В. Петровим, і П. Павленко з В. Шкловским і С. Айзенштайном — автори фільмів. Большевикам треба було, на ґвалт, підогрівати національний московський патріотизм (бо з комуністичним вийшов пшик), треба було масі показати “героїв” своїх, рідних, не маси Сталінів і Каґановичів. І їх знайшли — в царях.

 
« ПочатокПопередня12345678910НаступнаКінець »

Сторінка 8 з 12

Наша кнопка



Наші друзі

Main page Search