«Провідна верства, коли вона дійсно є такою, – це зовсім інша порода людей…» Д. Донцов

 

Дмитро Іванович Донцов народився 30 (17 за старим стилем) серпня 1883 року в степовій Україні, у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Предки його, як згадував сам Донцов, походять із Слобідщини, а саме з Вороніжчини.

 Детальніше....

Творча спадщина
Царське вчора і большевицьке нині PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
Середа, 24 березня 2010, 12:28

alt

Автор "Історії Русов ", для якого живою була ще ганьба полтавського погрому, зупиняється над наслідками московського панування для України: наслідками матеріяльної і моральної природи. Нав'язуючи до "рогожки", в яку загорталися "дарунки", що посилав цар гетьманам, автор завважує: "А московські дари суть усі в рогожах, то неминуче й народ живущий з ними, доведений буде до такої бідности, що вбереться в рогожі і під рогожі" (Історія Русов или Малой Росии, сочиненіе Георгия Конискаго, архиєпископа Белорускаго, Москва, 1846, ст. 98). Пророцтво, що стало дійсністю за теперішнього "всеросійського" самодержавця.

Вкладаючи свою думку в уста однієї з найвидатніших наших історичних постатей, автор стверджує, що "в московськім народі панує... рабство й невільництво" та "що в них, крім Божого і царського, нема нічого власного і не може бути" (ст. 98). Ця його увага антиципує ряд глибоких уваг на ту ж тему європейських письменників XIX віку, які основну прикмету російської цивілізації, що відрізняє її від європейської, бачили в тім, що ні одиниця, ні ніяка верства, ні місто, ні церква — не мали випроваджених з свого власного права привілеїв: ні особистої незайманости, ні станової чи провінціональної самоуправи, ні одиниці чи стану взагалі, ні права власности. Все завдячували вони ласці царській і коли такі ''права" набували, то лише аж до відкликання... Там органічна сполука власноправних суспільних сил. Тут стан розпорошености, безправ'я. Система, яка на Україні по Полтаві примінювалася в цілій своїй розтяглості, щоб за большевизму розвинутися до безприкладного цинізму. її суть, так основно забуту нашим XIX віком, бачив ясно автор Історії.

 
"SECOND SIGHT" і большевицька "морда" PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
Середа, 24 березня 2010, 12:25

alt

Були ясновиди, що бачили наперед большевицьку революцію, м. ін. Достоєвський, Щедрин. Та найбільш дивним було ясновидство М. Лєрмонтова (1814-1841). Йому належить оцей несамовитий вірш, який тут наводжу в оригіналі (в нашій транскрипції):

"Настанєт год, Рассії чорний год,

Кагда царєй карона упадьот;

Забудєт чернь к нім прєжнюю любофь

І піща многіх будєт смерть і крофь;

Кагда дєтєй, каґда нєвінних жон

Нізвєрґнутий не защітіт закон,

Кагда чума ат смрадних мьортвих тєл,

Начньот брадіть среді печальних сєл,

Чтоби платом із хіжін визивать;

І станет гладь сей бєдний край терзать

І зарєво акрасіт волни рєк...

В тот день явітца мощний чєлавєк,

І ти єво узнаєш і паймьош

Зачєм в руке єво булатний нож...

Все в цім вірші ясновидство несамовите. Поет уздрів саму суть революції, коли то корона царська більше сама спала, як під натиском бунту. Пушкін писав, що:

"В Расії нєт закона,

Єсть столб, а на сталбє карона".

Струхлявів цей стовб, зігнила морально підпора царату, оте, як говорили, "столбавоє дварянство", — і корона зпала.

 
Своя традиція або чужий кий PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
Середа, 24 березня 2010, 12:18

alt

Як відомо, Шевченка мучили не тільки на засланню москалі, а й "любезні земляки" на волі. Цілу їх громаду не раз, зпересердя, звав він "капустою головатою", "свинопасами", "душевбогими", "лобом не широкими", рабами, сліпими і т. п. Ця порода любих земляків не перевелася й досі. Коли б вони сиділи на своїм місці, як сидить на городі капуста, все було б в порядку. Але многі з цих "душевбогих" і "сліпих" захотіли бути вождями нації! Заманулося їм "просвітити современними вогнями" свій народ, "повести за віком"! Коли вони беруться, сказав би Сковорода, за "несродне" їм діло, тоді на це не можна не звернути уваги.

Цей гатунок людей схарактеризував Шевченко як людей чужої, навіяної думки. Навчить їх хто, що вони слов'яни — хором загукають: "Слов'яни, слов'яни!"... Скаже хтось, що моголи — і тут притакнуть: — "Моголи, моголи!" Многі з породи цих душевбогих, по перемозі західньої демократії, почали чимскорше скидати з себе ідеологічні убрання, що в них пишалися літами, і вбиратися в "прогресивний" кожух. Посипалась "великих слів велика сила" — отой "прогрес" на першім місці, "суверенний народ", "республіка", "реакція", "ретроградство", "безклясова суспільність", "визиск людини людиною", "людина понад усе", "соціяльна справедливість" і т. д. Все в цих словах було — крім власної національної традиції, і — Бога. Так як у їх духових предків часів Шевченка: "і ми не ми, і я не я", "немає Бога, тільки я" та ще останнє модне слово науки "прогресу". Не думаю на цім місці полемізувати з ними, хочу тут звернути увагу на один можливий наслідок їх "прогресивного"' божевілля, наслідок, ними напевно не передбачуваний, але для — знов і знов приспаної України, страшний. Треба тільки глянути в майбутнє. Заглянувши в майбутнє, побачимо не один шматок колобігу подій, а й дальші його щаблі.

 
Хаос сучасности і молодь PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
Вівторок, 23 березня 2010, 18:10

alt„Хто сумнівається — подібний хвилі морській,

яку вітер то піднесе, то розвіє".

(Посл.св.Якова)

„Роля молоді в національно-визвольних рухах"?... Я думаю, важливішим є друге питання: не яку ролю в тих рухах має відіграти молодь, а якою повинна бути молодь, яка хоче відіграти ту ролю? Яким духом надхнута? Перед тим, як говорити, що повинно робити військо, треба вирішити, який має бути вояк. Заки говорити про ролю артиста, треба зробити з нього справжнього артиста з Божої ласки. Заки єднати людей в партії чи в „об'єднання", треба знати, хто є ті люди, яким духом надхнені?

Надзвичайно важке завдання, яке стоїть перед Україною та її молодим поколінням. Проти України підносяться всі диригуючі сили — явні й приховні — сучасного „прогресивного" світу: Сходу і Заходу. І дуже відважну душу мусить мати молодь, щоб тим супротивним силам протиставлятися. Ці сили — це ті, що переможно вийшли з останньої війни, бундючні і певні себе. А в „правді" їхній, яку несуть світові — для України немає місця.

Що це за сили? Найголовніша з них — це сила захланного московського месіянства, сила „старшого брата" Каїна. Він дає нам до вибору, або знищити нашу національну душу і поклонятися московським шаманам, або зникнути фізично. Тим самим ставить перед Україною дилему — згинути самій або знищити його. Відважну душу треба мати нашій молоді, щоб усвідомити собі цю дилему і витягнути з неї дороговказні свого життя.

 

Останнє оновлення на Вівторок, 23 березня 2010, 18:25
 
Церква і націоналізм PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
Вівторок, 23 березня 2010, 18:06

altНаціоналізм 19 віку, що вийшов із принципів 1789 року, був виразно антицерковний, або як звикли в нас говорити "антиклерикальний". Таким він був у Франції, де в останній декаді минулого віку (за Вальдека і Комба) прийшло до одвертого конфлікту між урядом і церквою; таким був він на Апенінах, де по зайняттю Риму королем (1870) папа зірвав зносини з представником визволеної Італії: таким він був у Чехії і почасти в Польщі, де ціла лівиця з ППС вела війну з "клерикалізмом". Явно ворожо ставився до церкви і наш націоналізм минулого віку: Драгоманів там, Франко й Павлик - тут. Так само як і церква до нього. Не хочу сказати, що церква відверталася від служіння національному ідеалові. Коли перед революцією таке можна було твердити про українське духовенство за Збручем, то ні в якому разі про галицьке або буковинське. Але до головних представників нашого націоналізму в ті часи церква відносилася негативно.

 

Останнє оновлення на Вівторок, 23 березня 2010, 18:26
 
« ПочатокПопередня1112НаступнаКінець »

Сторінка 11 з 12

Наша кнопка



Наші друзі

Main page Search