Я звертав уже читачам увагу на дивну подібність закидів, які роблять націоналізмові емігрантські «реалісти» до закидів большевицької преси СССР. «Авантюрництво», «людозненависництво», ворожість ідеям «прогресу», «гуманності» і прочі «гріхи» націоналістичної ідеології, п’ятнували – в тих самих виразах – і совєтські, і «реалістичні» баламути еміграції... Ленін і Бажан підкреслювали велике значення ясної недвозначної ідеології для всякого руху, що хоче бути успішним. Тим пояснювали й чому появився в 1922 році у Львові «ЛНВісник» Коновальця-Донцова, тому і зосередили свою атаку за кордоном СССР на націоналізмі. І якраз на націоналізм нападають і емігрантські «прогресисти», і націонал-комуністи, і якраз за те саме, що й большевики; за «догматичність» націоналістичної ідеї, за її виразне Так і виразне Ні, за охорону «чистоти ідеї», незалежно від «обставин», «духа часу», настроїв «модерної демократії» і т.п. Нападали «прогресисти» на націоналізм, «шкідливий для української спільноти»», совєтчики, як на явище, шкідливе для Москви... Звідки така подібність?

Цю загадку поміг мені розв’язати в своїм експозе перед анкетним сенатським комітетом З’єдинених Стейтів Америки, перед сенатором Доддом, три роки тому, емігрант з Румунії пастор Ришард Вурмбранд, що з’явився в Америці по 13-літнім ув’язненні в большевицькій тюрмі, жертва нечуваних катувань і неймовірних сатанських знущань. Він кинув яскраве світло на методу большевицьких відьмаків, які баламутять недотеп, і навчають кого треба, як підміновувати і розкладати ідейно ворожі комунізмові ідеї і організації. Коли по 13-літній в’язниці і тортурах йому дозволили виїхати за кордон, тюремний партієць казав йому: «Ми дістали долари за вас, ви можете виїхати звідси... Але ви маєте добре перо... Отже ви можете проповідувати Христа, скільки хочете, ви є проповідник, але не зачіпайте нас, не говоріть проти комуністів. Коли говоритимете проти комуністів, ми знайдемо якогось гангстера, який за 1000 доларів вас зліквідує...». Ось ця «порада» большевицького ката проливає світло не на одне явище на еміграції. Ось так промовляють вони і до емігрантів, які прислухаються до їх голосу: «Ви можете проповідувати і визнавати Христа, але не зачіпайте комуністів!» А деякі з баламутів, навіть «українські самостійники», вмовляють нас: певно ми самостійники, але... «хто знає «Комуністичний маніфест», той відчує скільки там вкладено шляхетних прагнень, пристрасної наснаги з любові до покривдженого ближнього... І християнство,і марксизм – це дві поступові сили, діалог між християнами і марксизмом на базі гуманності дуже добра річ, це ж ми вже бачили в творах Шалома Алейхема»... Чи ж ця заява не подібна до згаданої вище поради большевиків пасторові Вурмбрандові? «Говоріть, мовляв, за християнство, але не чіпайте нас!» Або чи не нагадує ця заява пораду одного з «прогресистів», що діалог можна вести навіть з дияволом? Або чи не нагадує твердження інших прогресивних «ідеологів»: можна бути навіть націоналістом, ідеалістом, але й матеріалістом... І Богові свічка, і чортові кочерга!

А в сфері міжнаціональних відносин: коли читаємо і чуємо про злісну опозицію гаслу «Київ проти Москви», – чи не бачимо, що криється за тим та сама «мудра порада»: «можете хвалити і ваш Київ, і самостійність (таж УССР є самостійна?), але «не чіпайте Москви», не мобілізуйте духа нації проти неї! Або: «говоріть за самостійність, але залишіть, як столицю, Київ і перенесіть її до Харкова, поверніться лицем «до Сходу», як радять деякі політруки нашої «сучасності»?.. Говоріть, мовляв, за самостійність, але й за «дружбу з Москвою»! Говоріть і за незалежність української нації, але нічого не кажіть злого проти московського народу! І їм вторують емігранти деякі: не тепер, то в четвер, але ж можна буде «переконати», що ми є друзі Москві, і все їй дамо, що потребує в дорозі «обміну», не здогадуючись, що москалеві легше все це дістати в дорозі не обміну, а обману цих недотепних хахлів. Тих же, що на поради, які згадував пастор Вурмбранд, не звернуть уваги, тих, як уже згадано, «зліквідують».

Або інший спосіб! Большевицький кат сказав на прощання Вурмбрандові: «Ми маємо ще іншу змогу діяти проти вас за кордоном, ми можемо знищити вашу моральну репутацію. Ми сфабрикуємо якусь історію..., а люди є досить дурні, щоби повірити. Коли ви зачепите нас, ми вас знищимо»... І як ця пересторога, ця метода, пригадує кампанію ребетівців проти «аморального» націоналізму, що лають «екстремних» націоналістів «запроданцями», «убійниками», людьми «аморального життя» і пр.

Цими методами намагаються совєтчики збаламутити недотеп і направити своїх приятелів в поході їх проти «чистоти» націоналістичного руху, щоб занечистити його ідеологію, щоб в ній не було лише Так або Ні, а і одне і друге, не боротьба, а компроміс; щоб розводнити ідею цього руху, ясну ідею боротьби з московським дияволом та його західними друзями, бо без такої ідеї (совєтчики це від Леніна знають) вмирає і сам рух...

Боротьба, що іде по всьому світі – це – на нашім континенті – є боротьба за свободу нації, за Київ проти Москви, і за віру Христа. А Христос не провадив діалогів з Пилатом, ні з Іродом, ні з Каяфою, ні з фарисеями, яких звав «кодлом гадючим» і «синами диявола». А що сила московської орди є сила слуг диявола, про це яскраво свідчить і пастор Вурмбранд, і мільйони замучених, і про це звістував Заходові ще Блок в своїх «Дванадцяти», де малював банду Антихриста, що йде «визволяти світ» під проводом Москви… Віддати честь тим борцям і мученикам треба не компромісом з дияволом, а боротьбою з ним... Яскраво неґувати цю темну силу, кликати до боротьби з нею, не до порозуміння і переконування ворога! Не наслідувати ті (за Шевченком) «овечі натури», бо дурна «вівця і перед вовком висповідається», як каже наше прислів’я. Або – як писав Караванський (в «краю»!): «Що чорне, зви тільки чорним, а ні, то це гидке паскудство цілий світ мов павук огорне»!

«Шлях Перемоги» № 26 (801), 29 червня 1969 р.

 

Дмитро Іванович Донцов народився 30 (17 за старим стилем) серпня 1883 року в степовій Україні, у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Предки його, як згадував сам Донцов, походять із Слобідщини, а саме з Вороніжчини.

 Детальніше....

Вийшов 10-й том «Вибраних творів» Дмитра Донцова
Написав AlDarr   
Субота, 03 вересня 2016, 11:00

Науково-ідеологічний центр ім. Д.Донцова завершив свій грандіозний, як на українські умови, видавничий проект. Останній том видання має назву «Твори різних періодів» і охоплює публіцистику й культурологічну есеїстику Д.Донцова від 1909-го до 1972-го року. У ньому, серед іншого, вперше передруковані  ранні статті автора із соціал-демократичних часописів «Праця» і «Наш голос», великий блок статей із російськомовного журналу «Украинская жизнь», який виходив за редакцією С.Петлюри у  Москві у 1913-1915 рр., маловідомі статті із націоналістичного журналу «Державна нація» (Прага, 1927 р.), оригінальна культурологічна та ідеологічна есеїстика із діаспорних видань «Вісник» і «Альманах Гомону України» (1950-і і 1960-і рр..).

Так в Україні вперше у такому масштабі представлена творчість правого політичного мислителя, одного з найбільших теоретиків націоналізму і консерватизму в Середньо-Східній Європі. За словами головного редактора видання,його  упорядника і коментатора, керівника НІЦ ім. Д.Донцова Олега Багана, тепер уже неможливими будуть ті масові і нахабні перекручування і фальшування ідей Д.Донцова, які спостерігалися в українській і переважно російській та польській науці і публіцистиці з боку авторів ліберального і лівого світогляду. У 10-томнику опубліковані всі головні твори Д.Донцова з усіх журналів, де він друкувався, всі його окремі книжки, і читач побачить, що у них немає ані ідей вульгарного расизму та антисемітизму в дусі німецького нацизму,ані ідеологічного тоталітаризму, ані виявів шовіністичної ненависті, в чому його не раз звинувачували різні ідеологічні супротивники. Натомість Д.Донцов постає уважним аналітиком доби, глибоким теоретиком у сферах націософії та культури, історіософії та літературної критики. Велична і драматична епоха 1-ї половини ХХ ст. проходить на сторінках його гостропроблемних творів, проінтерпретована з позицій національного традиціоналізму, філософського ідеалізму та вольового націоналізму, світоглядні засади яких вироблялися упродовж тисячоліть, починаючи від високих ідей Платона і полум’яних філіпік Демосфена. Водночас центральним ядром цієї творчості  є морально-емоційне наснаження української людини плекати в собі Героя, Воїна, Лицаря. На цьому стоїть і стоятиме світова історія як історія духовного зростання передусім, як впертий і важкий процес формування чистої шляхетності, вічного конкістадорства,  національної самобутності.

Наш видавничий проект здійснений зусиллями ентузіастів, щирих жертводавців, і це може бути прикладом для інших середовищ, які прагнуть розвивати національну ідею і культуру українства.Наразі Центр ім. Дмитра Донцова висловлює велику подяку усім, хто долучився до шляхетної справи утвердження героїчної ідеології українського націоналізму в сучасності! Прихід величних і пориваючих ідеологем Дмитра Донцова в Україну лише починається!

Останнє оновлення на Субота, 03 вересня 2016, 11:02
 
« ПочатокПопередня12345678910НаступнаКінець »

Сторінка 7 з 95

Наша кнопка



Наші друзі

Main page Search