"Є нації, є боротьба між ними, є націоналізм" Д.Донцов

 

Дмитро Іванович Донцов народився 30 (17 за старим стилем) серпня 1883 року в степовій Україні, у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Предки його, як згадував сам Донцов, походять із Слобідщини, а саме з Вороніжчини.

 Детальніше....

Дмитро Донцов - апостол української ідеї
Своя традиція або чужий кий PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
Середа, 24 березня 2010, 12:18

alt

Як відомо, Шевченка мучили не тільки на засланню москалі, а й "любезні земляки" на волі. Цілу їх громаду не раз, зпересердя, звав він "капустою головатою", "свинопасами", "душевбогими", "лобом не широкими", рабами, сліпими і т. п. Ця порода любих земляків не перевелася й досі. Коли б вони сиділи на своїм місці, як сидить на городі капуста, все було б в порядку. Але многі з цих "душевбогих" і "сліпих" захотіли бути вождями нації! Заманулося їм "просвітити современними вогнями" свій народ, "повести за віком"! Коли вони беруться, сказав би Сковорода, за "несродне" їм діло, тоді на це не можна не звернути уваги.

Цей гатунок людей схарактеризував Шевченко як людей чужої, навіяної думки. Навчить їх хто, що вони слов'яни — хором загукають: "Слов'яни, слов'яни!"... Скаже хтось, що моголи — і тут притакнуть: — "Моголи, моголи!" Многі з породи цих душевбогих, по перемозі західньої демократії, почали чимскорше скидати з себе ідеологічні убрання, що в них пишалися літами, і вбиратися в "прогресивний" кожух. Посипалась "великих слів велика сила" — отой "прогрес" на першім місці, "суверенний народ", "республіка", "реакція", "ретроградство", "безклясова суспільність", "визиск людини людиною", "людина понад усе", "соціяльна справедливість" і т. д. Все в цих словах було — крім власної національної традиції, і — Бога. Так як у їх духових предків часів Шевченка: "і ми не ми, і я не я", "немає Бога, тільки я" та ще останнє модне слово науки "прогресу". Не думаю на цім місці полемізувати з ними, хочу тут звернути увагу на один можливий наслідок їх "прогресивного"' божевілля, наслідок, ними напевно не передбачуваний, але для — знов і знов приспаної України, страшний. Треба тільки глянути в майбутнє. Заглянувши в майбутнє, побачимо не один шматок колобігу подій, а й дальші його щаблі.

 
Хаос сучасности і молодь PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
Вівторок, 23 березня 2010, 18:10

alt„Хто сумнівається — подібний хвилі морській,

яку вітер то піднесе, то розвіє".

(Посл.св.Якова)

„Роля молоді в національно-визвольних рухах"?... Я думаю, важливішим є друге питання: не яку ролю в тих рухах має відіграти молодь, а якою повинна бути молодь, яка хоче відіграти ту ролю? Яким духом надхнута? Перед тим, як говорити, що повинно робити військо, треба вирішити, який має бути вояк. Заки говорити про ролю артиста, треба зробити з нього справжнього артиста з Божої ласки. Заки єднати людей в партії чи в „об'єднання", треба знати, хто є ті люди, яким духом надхнені?

Надзвичайно важке завдання, яке стоїть перед Україною та її молодим поколінням. Проти України підносяться всі диригуючі сили — явні й приховні — сучасного „прогресивного" світу: Сходу і Заходу. І дуже відважну душу мусить мати молодь, щоб тим супротивним силам протиставлятися. Ці сили — це ті, що переможно вийшли з останньої війни, бундючні і певні себе. А в „правді" їхній, яку несуть світові — для України немає місця.

Що це за сили? Найголовніша з них — це сила захланного московського месіянства, сила „старшого брата" Каїна. Він дає нам до вибору, або знищити нашу національну душу і поклонятися московським шаманам, або зникнути фізично. Тим самим ставить перед Україною дилему — згинути самій або знищити його. Відважну душу треба мати нашій молоді, щоб усвідомити собі цю дилему і витягнути з неї дороговказні свого життя.

 

Останнє оновлення на Вівторок, 23 березня 2010, 18:25
 
До старих Богів PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
Вівторок, 23 березня 2010, 17:59

altВоскресають лиш там, де є могили

(Nur wo die Graber sind, gibt es Auferstehungen)

Ф. Ніцше

Моральна криза нашої інтелігенції буде ще довго злобою дня для українського громадського життя. Шукати її причини - не тема сеї статті. Тут хочу лише з нагоди студентського з'їзду звернути увагу ростучої генерації на одиноке, що на мою думку є тепер на потребу тій молоді, що має змогу вчитися. Перестерегти її, щоби не йшла слідами попереднього, недужого думкою і хворого душею покоління, що вирісши в темному льоху неволі, даремно силкується розпізнати підсліпуватими очима правдивий шлях. Спершу його бачили в можливім порозумінні, одні з "щасливою Австрією", другі з російською державністю, далі в єдинім революційнім фронті, нарешті в світовій революції, себто концепціях, що під маскою універсалізму брали за свій національний ідеал - ідеал чужого народу. Одні обмежували полети своєї фантазії Сяном з однієї, Збручем із другої сторони. Інші - широким розмахом думки - не хотіли лишити і клаптика нашої землі поза границями... Росії. Сим чужим або неправдивим богам кланялася наша інтелігенція, в їх ім'я нищила себе взаємно, як римські глядіятори, і як ті самі глядіятори, навіть діставши засуд смерти, не забували послати свому панові: "Ave, Caesar, morituri te salutant", як се робили наші прочани до Москви, або ті, що складали свій "голд" надвислянській столиці - навіть по Ризі. Люди сього покоління апатично пересувалися по історичній арені, "bez pragnen jutra, bez wspomnien wczora", як казав один польський поет.

 

Останнє оновлення на Вівторок, 23 березня 2010, 18:26
 
Церква і націоналізм PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
Вівторок, 23 березня 2010, 18:06

altНаціоналізм 19 віку, що вийшов із принципів 1789 року, був виразно антицерковний, або як звикли в нас говорити "антиклерикальний". Таким він був у Франції, де в останній декаді минулого віку (за Вальдека і Комба) прийшло до одвертого конфлікту між урядом і церквою; таким був він на Апенінах, де по зайняттю Риму королем (1870) папа зірвав зносини з представником визволеної Італії: таким він був у Чехії і почасти в Польщі, де ціла лівиця з ППС вела війну з "клерикалізмом". Явно ворожо ставився до церкви і наш націоналізм минулого віку: Драгоманів там, Франко й Павлик - тут. Так само як і церква до нього. Не хочу сказати, що церква відверталася від служіння національному ідеалові. Коли перед революцією таке можна було твердити про українське духовенство за Збручем, то ні в якому разі про галицьке або буковинське. Але до головних представників нашого націоналізму в ті часи церква відносилася негативно.

 

Останнє оновлення на Вівторок, 23 березня 2010, 18:26
 
Великий бенкет PDF Друк e-mail
Написав Донцов   
Вівторок, 23 березня 2010, 17:17

 alt

"... скажи всякому птаству піднебесному й хижому звіру: сходітесь і прибувайте на мою жертву, що вам наготую, на великий бенкет ... Будете їсти м'ясиво й пити кров... А всі народи побачать караючий суд мій".

(Езекиїля XXXIX, 17 і 21)

 

Всі народи побачили Його "караючий суд". Побачила й Україна, майже осліпла від того бачення. Це була година, яку бачив у своїй уяві Красінський, коли Муж відповідає Панкратові: "Поступ, щастя людського роду! І я колись вірив... Сталося! Сто літ тому, двісті, полюбовна угода могла б іще... але тепер знаю: тепер треба мордуватися взаємно, бо тепер їм ходить лише про зміну племени" (Nieboska Komedija).

Так! Тим, які йдуть з п'ятикутньою зіркою, ходить про зміну племени, не про "поступ" і "щастя людськости", не про "полюбовну угоду". А там, де йде про "зміну племени", немає узгіднених тлумачень, є лише великий бенкет: фатум, пекло, смертельний змаг двох сил - ми чи вони. Не треба бути поетом, щоб бачити, що часи, про які читаємо в Біблії, знайдемо не лише в минулім. Живемо ми в подібних часах, ми всі запрошені на Великий Бенкет, на якому, замість вина, розливають кров, а п'яні, що впали, не воскресають.

Як дві з половиною тисячі років тому "не пощадить і не помилує" Доля наш грізний час: "і люди хоч би громовим голосом до вух моїх гукали, Я їх не вислухаю" - тих, яким ні в гадці, що коли цілі народи покладуться "трупами перед своїми ідолами", то покладе їх караюча рука справедливости. За те, що "поламали вірність" своїй Правді; що "кадили богам іншим, яких не знали ні вони, ні батьки їх". Не лише в далеку добу пророків, але й у нашу добу з пекла вирвуться тільки ті, в яких "мов діямант, твердіші за камінь" є чола, а ще твердіші серця.

 
« ПочатокПопередня11121314151617181920НаступнаКінець »

Сторінка 19 з 20

Наша кнопка



Наші друзі

Main page Search