Я звертав уже читачам увагу на дивну подібність закидів, які роблять націоналізмові емігрантські «реалісти» до закидів большевицької преси СССР. «Авантюрництво», «людозненависництво», ворожість ідеям «прогресу», «гуманності» і прочі «гріхи» націоналістичної ідеології, п’ятнували – в тих самих виразах – і совєтські, і «реалістичні» баламути еміграції... Ленін і Бажан підкреслювали велике значення ясної недвозначної ідеології для всякого руху, що хоче бути успішним. Тим пояснювали й чому появився в 1922 році у Львові «ЛНВісник» Коновальця-Донцова, тому і зосередили свою атаку за кордоном СССР на націоналізмі. І якраз на націоналізм нападають і емігрантські «прогресисти», і націонал-комуністи, і якраз за те саме, що й большевики; за «догматичність» націоналістичної ідеї, за її виразне Так і виразне Ні, за охорону «чистоти ідеї», незалежно від «обставин», «духа часу», настроїв «модерної демократії» і т.п. Нападали «прогресисти» на націоналізм, «шкідливий для української спільноти»», совєтчики, як на явище, шкідливе для Москви... Звідки така подібність?

Цю загадку поміг мені розв’язати в своїм експозе перед анкетним сенатським комітетом З’єдинених Стейтів Америки, перед сенатором Доддом, три роки тому, емігрант з Румунії пастор Ришард Вурмбранд, що з’явився в Америці по 13-літнім ув’язненні в большевицькій тюрмі, жертва нечуваних катувань і неймовірних сатанських знущань. Він кинув яскраве світло на методу большевицьких відьмаків, які баламутять недотеп, і навчають кого треба, як підміновувати і розкладати ідейно ворожі комунізмові ідеї і організації. Коли по 13-літній в’язниці і тортурах йому дозволили виїхати за кордон, тюремний партієць казав йому: «Ми дістали долари за вас, ви можете виїхати звідси... Але ви маєте добре перо... Отже ви можете проповідувати Христа, скільки хочете, ви є проповідник, але не зачіпайте нас, не говоріть проти комуністів. Коли говоритимете проти комуністів, ми знайдемо якогось гангстера, який за 1000 доларів вас зліквідує...». Ось ця «порада» большевицького ката проливає світло не на одне явище на еміграції. Ось так промовляють вони і до емігрантів, які прислухаються до їх голосу: «Ви можете проповідувати і визнавати Христа, але не зачіпайте комуністів!» А деякі з баламутів, навіть «українські самостійники», вмовляють нас: певно ми самостійники, але... «хто знає «Комуністичний маніфест», той відчує скільки там вкладено шляхетних прагнень, пристрасної наснаги з любові до покривдженого ближнього... І християнство,і марксизм – це дві поступові сили, діалог між християнами і марксизмом на базі гуманності дуже добра річ, це ж ми вже бачили в творах Шалома Алейхема»... Чи ж ця заява не подібна до згаданої вище поради большевиків пасторові Вурмбрандові? «Говоріть, мовляв, за християнство, але не чіпайте нас!» Або чи не нагадує ця заява пораду одного з «прогресистів», що діалог можна вести навіть з дияволом? Або чи не нагадує твердження інших прогресивних «ідеологів»: можна бути навіть націоналістом, ідеалістом, але й матеріалістом... І Богові свічка, і чортові кочерга!

А в сфері міжнаціональних відносин: коли читаємо і чуємо про злісну опозицію гаслу «Київ проти Москви», – чи не бачимо, що криється за тим та сама «мудра порада»: «можете хвалити і ваш Київ, і самостійність (таж УССР є самостійна?), але «не чіпайте Москви», не мобілізуйте духа нації проти неї! Або: «говоріть за самостійність, але залишіть, як столицю, Київ і перенесіть її до Харкова, поверніться лицем «до Сходу», як радять деякі політруки нашої «сучасності»?.. Говоріть, мовляв, за самостійність, але й за «дружбу з Москвою»! Говоріть і за незалежність української нації, але нічого не кажіть злого проти московського народу! І їм вторують емігранти деякі: не тепер, то в четвер, але ж можна буде «переконати», що ми є друзі Москві, і все їй дамо, що потребує в дорозі «обміну», не здогадуючись, що москалеві легше все це дістати в дорозі не обміну, а обману цих недотепних хахлів. Тих же, що на поради, які згадував пастор Вурмбранд, не звернуть уваги, тих, як уже згадано, «зліквідують».

Або інший спосіб! Большевицький кат сказав на прощання Вурмбрандові: «Ми маємо ще іншу змогу діяти проти вас за кордоном, ми можемо знищити вашу моральну репутацію. Ми сфабрикуємо якусь історію..., а люди є досить дурні, щоби повірити. Коли ви зачепите нас, ми вас знищимо»... І як ця пересторога, ця метода, пригадує кампанію ребетівців проти «аморального» націоналізму, що лають «екстремних» націоналістів «запроданцями», «убійниками», людьми «аморального життя» і пр.

Цими методами намагаються совєтчики збаламутити недотеп і направити своїх приятелів в поході їх проти «чистоти» націоналістичного руху, щоб занечистити його ідеологію, щоб в ній не було лише Так або Ні, а і одне і друге, не боротьба, а компроміс; щоб розводнити ідею цього руху, ясну ідею боротьби з московським дияволом та його західними друзями, бо без такої ідеї (совєтчики це від Леніна знають) вмирає і сам рух...

Боротьба, що іде по всьому світі – це – на нашім континенті – є боротьба за свободу нації, за Київ проти Москви, і за віру Христа. А Христос не провадив діалогів з Пилатом, ні з Іродом, ні з Каяфою, ні з фарисеями, яких звав «кодлом гадючим» і «синами диявола». А що сила московської орди є сила слуг диявола, про це яскраво свідчить і пастор Вурмбранд, і мільйони замучених, і про це звістував Заходові ще Блок в своїх «Дванадцяти», де малював банду Антихриста, що йде «визволяти світ» під проводом Москви… Віддати честь тим борцям і мученикам треба не компромісом з дияволом, а боротьбою з ним... Яскраво неґувати цю темну силу, кликати до боротьби з нею, не до порозуміння і переконування ворога! Не наслідувати ті (за Шевченком) «овечі натури», бо дурна «вівця і перед вовком висповідається», як каже наше прислів’я. Або – як писав Караванський (в «краю»!): «Що чорне, зви тільки чорним, а ні, то це гидке паскудство цілий світ мов павук огорне»!

«Шлях Перемоги» № 26 (801), 29 червня 1969 р.

 

Дмитро Іванович Донцов народився 30 (17 за старим стилем) серпня 1883 року в степовій Україні, у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Предки його, як згадував сам Донцов, походять із Слобідщини, а саме з Вороніжчини.

 Детальніше....

Послідовники
Олег Баган "Ідеолог національної величі" PDF Друк e-mail

Поява Дмитра Донцова в українській політиці і культурі початку ХХ ст. була настільки несподіваною, наскільки й потрібною. Український суспільний рух ХІХ ст. був одним із найінертніших і найменш ефективних національних рухів у всій Середньо-Східній Европі (типологія суспільно-політичних явищ у цьому реґіоні досить виразна). У той час, як більшість недержавних народів — чехи, серби, угорці, румуни, болгари, хорвати, словаки, литвини, латвійці, фіни, естонці — швидко і успішно переростали в модерні нації, розбудовуючи свої багатопластові і поліфункціональні модерні культури, здобували державність у завзятому протистоянні ворогові, провідні українські громадські і політичні середовища самі себе ще тільки переконували, що вони представляють справжню націю і повинні змагати до самостійности. І то переконували невпевнено. Дві глобальні фатальні ознаки тяжіли тоді над українським рухом: він був ментально надламаний психологією безвольного, роздвоєного малоросійства (у галицькому варіянті — рутенства) і він був ідейно обеззброєний інтернаціоналістськими доктринами лібералізму та соціялізму. Якщо більшість названих народів ще у епоху Романтизму витворила собі міцну ідеологію і духово-культурну концепцію націоналізму, стабілізувавши процеси націєтворення, то українство загрузло у трясовинні морально-теоретичної схеми “провансальства”, тобто недонації, чогось середнього між етнографічною групою і народністю.


Український політикум був сформований щойно у 90-і рр. ХІХ ст.: створилися перші партії, набули чітких обрисів ідеології — соціялізм, націонал-демократія, консерватизм, масова свідомість населення почала орієнтуватися на українські середовища та ідеї, бачачи в них запоруку майбутнього піднесення, зміцніли традиції парламентського представництва українців — і в австрійському парламенті, і в російській Думі, стала ефективнішою преса.
 
Ірина Фаріон "Духово-моральні максими ХVI–ХVII століття від Дмитра Донцова" PDF Друк e-mail
altВглибімося у світогляд цих давніх часів,
у їх світовідчування, їх погляди
на поодинокі питання життя.
Д. Донців

Одна з особливостей Донцова – життя не лише у лінійних, а в глибинних вимірах. Про що йдеться? Лінійність часу у його минулому теперішньому та майбутньому станах наскрізна для Донцовської аналітики. Однак його особливий час – це заглиблення у духово-моральні константи української традиції, що весь час спонукає українське буття до актуалізації героїчного та одержимого покликання Людини. У цьому контексті промовистим є послідовне звернення мислителя до доби українського Відродження ХVI–ХVII століття як епохи кульмінаційних ідейних та моральних суперечностей. Мислителеве сягання цього джерела і його пульсація у сьогоденні є предметом нашого дослідження.

 

Історичний час – це дух епохи та візія його через яскраві особистості. Доба Відродження ХVI–ХVII століть вабить Д. Донцова не лише закономірно і логічно, а передусім, як одержимого внутрішньою людською силою, – ідейно. Знакові ідеї тієї доби – згасання теоцентричних цінностей і утвердження антропоцентризму; синтеза традиції з новаторством, або ж, за Д. Чижевським, «спроба примирити непримирне, сполучити протирічне» [5, 116]; відхід від універсалістських концепцій Середньовіччя (або національного індиферентизму) і пробудження національного еgо, себто сприйняття бароко як першого ступеня від універсалізму до націоналізму [5, 123].
 
О.Баган "Юрій Липа і Дмитро Донцов: змагання ідей чи особистостей?" PDF Друк e-mail
Тема стосунків Д.Донцова з Ю.Липою є однією зі складних, контроверсійних при вивченні мегатеми вісниківства в українському літературознавстві. На жаль, в нашій науці склалася вже ціла традиція дивитися на ці взаємостосунки крізь призму ліберальних критиків повоєнної доби (Ю.Шереха-Шевельова, Ю.Косача, Ю.Лавріненка, І.Багряного та ін.), які ведучи стратегічну кампанію на знищення, дискредитацію вісниківської традиції в українській літературі, навмисне підсвітлювали конфлікт двох особистостей, як нібито "світоглядний", "етапний" і "неуникненний" для вісниківського середовища. Ситуація змальовувалася так, наче б то "примітивний", "волюнтаристський", "тиранічний" Д.Донцов загалом заважав творити письменникам, які друкувалися на сторінках редагованих ним ЛНВ і "Вісника". Не зрозумілим залишається тільки, чому саме ці письменники – Є.Маланюк, Ю.Липа, Л.Мосендз, О.Стефанович, У.Самчук, О.Ольжич, О.Лятуринська, О.Теліга та ін. – виявилися на перших позиціях в тодішній еміграційній і західноукраїнській літературі і стали живими класиками? Відтак напрошується побажання усім письменникам мати такого Редактора, який би вивів їх у класики. Ліберальні критики доводили, що світоглядний націоналізм, який пропагував Д.Донцов, ніс у собі "руїнництво", "фанатизм", "патріархальщину", які нібито гальмували українську культуру і заважали розвиватися новому поколінню дієвих, по-європейськи освічених патріотів. Правда, не зрозумілим залишається те, чому саме українська культура міжвоєнної доби так вражає своєю бурхливістю і яскравістю розвитку, а покоління націоналістів – дивовижною відданістю високим ідеям, характером, динамізмом та історичними здобутками (героїчна боротьба ОУН-УПА)? 
 
В.Колкутіна "Своєрідність лесезнавчих студій Дмитра Донцова" PDF Друк e-mail
Перші десятиріччя ХХ століття – один із найцікавіших періодів в історії українського літературознавства. Історичні метаморфози доби й кризові явища філософської думки спонукали до розмови непересічних критиків «з потужним креативним та інтелектуальним потенціалом» [1, с. 1] - Ю.Меженка, М.Зерова, Г. Костюка та інших. У своїх літературознавчих роботах вони порушили чис-ленні актуальні на той час проблеми, створили концепцію національного універсалізму, проголосили літературні ідеї у «вітаїстичній» перспективі [1,с. 7], виступили цікавими інтерпретаторами творчості багатьох видатних українських письменників ХХ століття. На наш погляд, найяскравіше виокремлюється постать Дмитра Донцова – талановитого автора оригінальних літературознавчих студій. В наш час у літературознавстві ми простежуємо чималу кількість написаного про цього критика - серйозні дослідження О.Багана, В.Іванишина, Г.Сварник, С.Квіта, П.Іванишина. Але, на нашу думку, проблема лесезнавчих студій майстра висвітлена ще недостатньо.
 
П.Іванишин"Тарас Шевченко крізь призму “естетики Шевченка”: націоналістична герменевтика Дмитра Донцова" PDF Друк e-mail
Від того, в що вірить, що любить, а що ненавидить людина провідної верстви, в чім бачить вона ідею правди, добра і краси, – від того залежать мотиви вчинків тих, що стоять на чолі нації, а – в відтинку фізичнім – їх акція. Признати це – значить признати велику ролю літератури в духовім і політичнім формуванню одиниці і нації.

                                                                  Дмитро Донцов


                                             Новочасна історія літературознавства тісно                                                             переплетена з розвитком культурного націоналізму… 

                                                                                                                 Едвард Саїд


Масштабна і яскрава постать Дмитра Донцова (1883 – 1973) залишається все ще недооціненою в постімперській Україні. Його, як і інших націоналістичних мислителів, письменників, учених, політиків, публіцистів тощо, часто або банально замовчують, або не менш банально очорнюють, “десакралізують” (як слушно висловилася Л.Костенко). Тим самим продовжують деструктивну ідеологічну традицію антиукраїнської радянської влади. І головними причинами тут стають або прикре нерозуміння феномену націоналізму, або якраз добре усвідомлення, чим він є і яка його фундаментальна націо- та державотворча роль в бутті будь-якого народу. І про це не варто забувати. Борючись із тим чи іншим націоналістом (навіть з минулого), борються насамперед із українським націоналізмом, тобто із націоцентричною світоглядно-ідеологічною системою, яка розглядає націю як визначальний фактор формування національної людини, як рушійну силу історії народу і як головну передумову творення національної держави (В.Іванишин).
 
« ПочатокПопередня12345НаступнаКінець »

Сторінка 3 з 5

Наша кнопка



Наші друзі

Main page Search