"Віра – це нестримне бажання перетворити мрію в реальне життя" Д. Донцов

 

Дмитро Іванович Донцов народився 30 (17 за старим стилем) серпня 1883 року в степовій Україні, у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Предки його, як згадував сам Донцов, походять із Слобідщини, а саме з Вороніжчини.

 Детальніше....

Послідовники
О. Баган "Долання епохи Ratio: оцінки Дмитра Донцова" PDF Друк e-mail
Постать Дмитра Донцова (1883-1973) є знаковою для української політики й культури XX ст. Цей уродженець степового Півдня, типовий емоціоналіст за сприйняттям і відображенням світу, зумів дивовижно прагматично увійти в український національний рух, стати виразником нової фази ідейно-світоглядного розвитку нації і синтезатором її наддніпрянського і галицького ментально-духовних відламів. Уже 1908 року, у 25-річному віці, Д.Донцов вперше опинився в Галичині. Відтоді аж до 1944 р. він мешкав переважно у Львові або на еміграції – в країнах Середньої Европи: в Австрії, Польщі, Румунії, Чехословаччині, частково – у Швейцарії, Німеччині, Швеції. Ці географічні маршрути політичного вигнання, а також юнацька закоханість в дух Оксиденту, очевидно, посприяли тому, що Д. Донцов став першим нашим культурним ідеологом середньоевропейської ідентичності України. Він перший глибоко зрозумів доконечну потребу плекання европейських принципів, інтеграції країн між Альпами і Чорним морем, між Балтикою і Балканами як геополітичну й культурну запоруку вбереження цілої Европи від імперської гегемонії Росії з одночасним культурним урізноманітненням і збагаченням її. 
 
Петро Іванишин "Дмитро Донцов" PDF Друк e-mail
У найбільш драматичному в нашій історії XX столітті у плеяді українських мислителів, зроджених – хто словом, хто духом Шевченка, з'явилася ще одна яскрава і немеркнуча зірка – Дмитро Донцов /1883–1973/. Йому судилося бути свідком і учасником, літописцем і аналітиком подій, які гранично увиразнили безплідність і крах багатьох ілюзій минулого, побудованих на піску особистої, кланової чи класової вигоди, благих, але нічим не забезпечених намірів, розрахунку на чуже благородство і допомогу, а не зведених на крицевій скалі опори на власні сили могутнього народу з пробудженим національним духом і об'єднаного пасіонарною ідеєю національного державотворення. 

Донцов не був винятком із загального правила формування духовних вождів нації, і пройшов тернистий шлях сумнівів, спроб і помилок. Бо ж і дорога була складна і довга: від тремкого відчуття себе частинкою народу до усвідомлення власної відповідальності за долю нації, від активної партійної праці до орденського мислення і творення – такого необхідного для компенсації відсутності національної еліти, від конкретики діяльності національного революціонера до національного мислителя першорядної величини...
 
М. Гікавий "День доктора Дмитра Донцова" PDF Друк e-mail

Робочий день д-ра Дмитра Донцова починався о 7-ій годині ранку. Тоді звичайно брався він за книжку, роблячи на її берегах різні замітки. Це я спостерігав кожного разу, коли, йдучи з кав`ярні «Віденка», заходив до нього, щоб поінформувати про найновіші події. Преса з попереднього дня лежала у нього на бюрку. І коли б я не приходив, д-р Донцов переривав читання і запрошував мене сідати.

Усі матеріали до «Вісника» приготовляв д-р Донцов сам: переглядав і виправляв надіслані статті, оповідання, вірші, рецензії. Рукописи передруковував на машинці. Коли все вже було готове, брав передруковані матеріали і заносив їх до друкарні, а з друкарні видрукувані скрипти брав із собою.

По полудні д-р Донцов заходив до адміністрації журналу по редакційну пошту, а щодо журналів та часописів, то запитував мене, що мені залишити на перегляд. В адміністрації залишав нові книжки для д-ра Л. Луцева на рецензії.

Д-р Д. Донцов був з усіма привітний, але неговіркий. Якщо в адміністрації появлявся хтось сторонній, що мав до д-ра Донцова якусь справу, то він запрошував його до свого помешкання.

 

Перед вечором д-р Донцов знову заходив до адміністрації, запитував, чи немає для нього пошти, і, якщо заставав когось, що приходив до мене в справах адміністрації, то негайно виходив, щоб мені не перешкоджати. Якщо ж нікого зі сторонніх не заставав, то цікавився розбудовою видавництва, оглядав на стінах карти Західної України та європейських держав, де були приколоті прапорці представників нашого видавництва, списки осіб, які замовляли журнал, але не платили за нього, не зважаючи на пригадки. Запитував, чи я приготовляю сторінки «Від Адміністрації», в яких систематично подавалась статистика передплатників «Вісника», міста і держави їх замешкання, прізвища нагороджених представників та інші відомості. Також питався, чи не надійшли пропаґандивні реферати, особливо від мґра В. Бородача і д-ра В. Савчака для залучення нових передплатників, яким я висилав оказові числа «Вісника», листи від наших представників, кольпортерів і книгарень.
 
„Дух животворить”. Передмова В.Рога до книги "Дороговказ Григорія Сковороди нашій сучасності" PDF Друк e-mail

alt„Сковорода - це початок духовного пробудження народу ".

Володимир Шаян

Остання праця Дмитра Донцова (1883-1973) присвячена життю і творчості геніального українського філософа Григорія Сковороди, так мало і поверхово дослідженого нами.

Наука Сковороди є сьогодні особливо актуальною і є дійсно правдивим і надійним дороговказом не лише нашій сучасності, але й майбутньому. Людина, яка своїм життям і своєю творчістю дала яскравий урок, як можна бути вільним серед неволі і святим посеред пекла, залишила нам безцінний заповіт, так злочинно бездумно занехаяний та ігнорований нащадками.

Надзвичайно влучно Донцов у своїй брошурі висвітлює і актуалізовує такі аспекти вчення Сковороди як „нерівна рівність”, „сродність”, „ієрархія”, „традиція”, „провідна верства”.

Донцов у своїй творчості часто звертався до філософської спадщини Г.Сковороди. В багатьох своїх творах він цитує цього видатного українського мислителя, і недаремно його остання праця цілком присвячена цій небуденній постаті. Певні, що вдумливий читач сам зможе оцінити неабияку вартість, глибину і актуальність цієї праці, знайде в ній відповіді на безліч питань, котрі хвилюють І потребують чіткої відповіді.

 

 
Будитель духу нації PDF Друк e-mail

altДмитро Іванович Донцов народився 30 (17 за старим стилем) серпня 1883 року в степовій Україні, у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Предки його, як згадував сам Донцов, походять із Слобідщини, а саме з Вороніжчини.

Здібний з народження, юний Дмитро цікавиться історією рідного краю, з захопленням слухає розповіді дідів про героїчні часи козаччини.

Вступивши до Петербурзького університету, навчається до 1907 року на правничому факультеті. Після двох арештів за революційну діяльність емігрує за кордон, закінчує у Відні студії і одержує ступінь доктора права. Але й за кордоном Донцов не полишає політичної діяльности. Талановитий публіцист друкується в часописах “Украинская жизнь” (виходив у Москві під редакцією Симона Петлюри), “Дзвін”, “Слово”, “Діло” та ін.

Влітку 1913 року на II Всеукраїнському Конгресі студентів у Львові Донцов виступив із знаменитою промовою-рефератом “Сучасне політичне положення нації і наші завдання”, в якій писав, що в наступній війні Україна, щоб стати вільною, повинна виступити проти Росії, але ніколи - з нею! Українці зі зброєю в руках мусять здобути Українську Державу. Ця програмова доповідь, цей маніфест був повністю підтриманий делегатами Конгресу. Промова викликала панічний страх і шалену лють у ворогів України. Не обійшли її своєю увагою і член Державної Думи в Росії П. Мілюков, і “вождь світового пролетаріату” Ленін. Під час першої світової війни Донцов пише низку праць, як-от: “Мазепа і мазепинство”, “Історія розвитку української державної ідеї”, “Похід Карла XII на Україну”, “Українська державна думка і Европа” та ін.

 

 
« ПочатокПопередня12345НаступнаКінець »

Сторінка 4 з 5

Наша кнопка



Наші друзі

Main page Search