"Найбільш гнітять того, хто найменше вимагає" Д. Донцов

 

Дмитро Іванович Донцов народився 30 (17 за старим стилем) серпня 1883 року в степовій Україні, у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Предки його, як згадував сам Донцов, походять із Слобідщини, а саме з Вороніжчини.

 Детальніше....

Послідовники
Виховник провідної верстви PDF Друк e-mail
30 серпня виповнюється 137 років з дня народження великого українського мислителя д-ра Дмитра Донцова. Пропонуємо з цієї нагоди текст Богдана Стебельського, написаний з нагоди 80-річчя з дня народження ідеолога українського націоналізму.

"Одна з найперших, з найважніших "односторонніх доктрин", одна з "виключних" ексклюзивних ідей, яку в муках думки й чину виносило і породило модерне українство, – це була ідея державної самостійности. Вона стала аксіомою нашого думання, першою вимогою політики, черговим завданням дня. Була ця ідея нічим іншим, як парафразою Шевченкової "своєї сили у своїй хаті". Щоб нація була суверенна, щоб їй належала зверхність на нашій землі, щоб ніхто, ніякий чужинець "не мав сили на тій землі..."

Цю думку висловив Донцов у 1949 році, в полемічній статті "Демаскування шашель", приписуючи відродження ідеї державної самостійности тим поколінням українського народу, того модерного українства, яке державну самостійність виносило і породило в муках думки і чину.

Якщо Месією України був Шевченко, то апостолом його науки став Дмитро Донцов. Він підняв гасло Шевченка "Вставайте, кайдани порвіте!" з такою силою і розумінням ваги "Заповіту", розумінням "своєї правди" – правди України, що став першим і найбільшим реалізатором Шевченкових ідей, апостолом української революції в найчистішому виді, речником її ідеї безкомпромісової і непофальшованої.

В 1913 році появилася книжка Донцова "Мо¬дерне москвофільство". Значення виступу Донцова відразу і вірно оцінив ворог. В російській Державній Думі, 19 лютого 1914р., голова партії "кадетів" П. Мілюков сказав з приводу діяльности Донцова таке: "Тепер, коли українці починають голосно говорити, як це робить (в брошурі "Модерне москвофільство") Донцов і товариші, що всяка надія на Росію є утопія та що лишається шукати рятунку тільки в сепаратизмі, я кажу вам: бійтеся його! ...Донцови будуть числитися не одиницями і не десятками, а сотнями, тисячами, мільйонами!.."

 

 
Олег Баган „Дмитро Донцов і виклики ХХ ст.” PDF Друк e-mail

Постать Дмитра Донцова (1883-1973) до сьогодні залишається в Україні не до кінця збагненою, неприйнятою загалом, контроверсійною в сприйняттях і тлумаченнях. Принаймні важко собі уявити, щоб у якомусь не галицькому місті громада легко назвала одну з вулиць іменем цього великого патріота, або щоб якийсь університет легко погодився на проведення конференції, присвяченої ідеям і особі цього дивовижно творчого чоловіка. Натомість роль і місце Д. Донцова в українській культурі і формуванні української національної ідеології є визначними, справді етапними і доленосними.

Суперечливість сприйняття цієї постаті пояснюється поруйнованістю національної свідомості і психології українства. Українство настільки "унормувалося" в тому, що його чільні представники мають виражати якусь "поступово-випрошувальну" позицію та ідею, бути "рядовими працівниками" на ниві тяжких зусиль щоденності, що сприйняти особистість, яка із запалом відкидала будь-яку політичну нерішучість і дрібничковість, пропагувала безнастанну національну войовничість й експансивність, не могло і не може. Та найважливіше, що Д. Донцов виразив своєю різноспрямованою діяльністю порив до радикальності, величності і героїчності змагань, а українство звикло йти дорогою "середньою", яку ще Т. Шевченко називав гнилою і безперспективною. Етнос, який заснув на якомусь історичному етапі, не міг навіть в умовах відносної свободи повірити в те, що він має крила.
 
Богдан Харахаш"Ідея NАЦІЇ у творчості Дмитра Донцова" PDF Друк e-mail

altВ українському совєтському суспільствознавстві Донцов на справді науковому рівні не аналізувався ніколи. «Аналіз» зводився до дещо інтелектуалізованої базарної лайки, а «критика» — до навішування ярликів на кшталт «запроданець», «фашист» тощо. Натомість українські суспільствознавці діаспори та міжвоєнної Галичини присвятили Донцову велику кількість праць, написаних як у дифирамбічному стилі, так і доволі критичних.

Найголовнішою проблемою, з якою стикається «донцовознавець» у сучасній Україні, є недостатня представленість творів Дмитра Донцова у книгозбірнях та взагалі у читацькому обігу. Щоправда, за останні роки в Україні були перевидані (мізерним накладом, бо перевидання, як правило, здійснювалися не видавництвами, а політичними організаціями) його найголовніші твори — «Історія розвитку української державної ідеї», «Дух нашої давнини», «Націоналізм», «Клич доби», «Росія чи Европа» тощо. Ще деякі можна знайти у ЦНБ НАН України («Де шукати наших історичних традицій», «Підстави нашої політики», «Хрестом і мечем» тощо).

 

У вищезгаданих працях містяться практично всі основні ідеї, що їх висував та обстоював Дмитро Донцов. Проте для побудови цілком адекватного дійсності уявлення про його творчість та ґенезу поглядів необхідне повне ознайомлення зі спадщиною цієї видатної постаті, у тому числі й з численними статтями Донцова, розкиданими по українській, польській, англійській, французькій, німецькій періодиці. Видання повного зібрання творів Донцова треба здійснювати на академічному рівні.
 
Євген Маланюк "Дмитро Донцов" PDF Друк e-mail

altОлександр Лотоцький в своїх розлогих і надзвичайно цінних "Спогадах" подає дуже характеристичний образ. Роки 1906-07, петербурзькі студентські громади, схаотизовані революційною "репетицією" р. 1905, загіпнотизована задивленість в "старшого брата", існування без керми і без вітрил, вечорниці, "сходки" та "імпрези", що кінчаються традиційними варениками й гопаком...

І от постійний відвідувач петербурзької Публічної Бібліотеки не міг би не зауважити молодого чорнявого студента, що день в день сидить, обкладений книгами, і, записуючи, щось пильно студіює.

Цим чорнявим студентом був Дмитро Донцов.

Невдовзі (р. 1908) цей студент опиняється (з в'язниці) за кордоном, студіює у Відні і Львові, а року 1914 - напередодні початку Першої Світової Війни, отже кінця одної епохи і початку другої, - виголошує на Студентськім З'їзді у Львові свій історичний реферат.

 

Так, сливе разом з епохою виходить отой "чорнявий студент" на сцену Української Історії, сцену, спустошену й окрадену до нитки.
 
Сергій Айбабін"Д.Донцов. Націоналізм. 1926-2006" PDF Друк e-mail

altКнижка українського філософа, політика, публіциста доктора Дмитра Донцова (1883-1973) „Націоналізм” уперше вийшла друком 80 років тому. За цей час вишукані зразки спекулятивної логіки жбурнули людство в катастрофи, десятки мільйонів невинних жертв впали задля втілення злочинних фантазій їх авторів.

Наслідки комуністичної маячні досі спокутує обдурене населення, особливо в східній Європі та Азії і в нашій бідній Україні. Саме після вибуху гігантського соціального катаклізму (1917р.) і напередодні ще більших потрясінь, написано книгу-застереження, дороговказ самостійного шляху української нації до її порятунку, до „бути чи не бути”, чи опуститися до стану біблійних гівонітів та щезнути.

 

Твір складається з трьох частин, назва кожної виразна і надає уявлення про зміст. Перша: „Українське провансальство”. Як могла потужна держава раннього середньовіччя, потім, часів Хмельниччини, здеградувати до хохлацької республіки УРСР в складі імперії варварів? Хто очолював націю на похилій стежці, чого навчав, куди кликав? Донцов дає відповідь, посилаючись на власні дослідження та величезну джерельну базу на багатьох мовах (239 позицій тільки до першої частини). Любов до „тиші і злагоди, вареників та вишневих садочків...”, оспівувана народними вождиками і нав'язувана нації, під єхидне кепкування ззовні, заперечення національного супротиву, зневага до „висших матерій”, страх перед напруженням волі та жертовністю, зрада українською шляхтою свого призначення боронити власне посполитство... все це призвело до втрати рідного краю, а разом з ним і „вареників і садочків...”. Допоки українські „провансальці” шукали злагоди і порозуміння з „цілою людськістю”, - представники „цілої людськості”, нерідко, малочисельніші, культурно нижчі від нації „мови солов'їної”, але сміливіші або нахабніші, диктували свою волю у „нашій, не своїй землі”. Цитуємо Дмитра Донцова: „Така філософія не могла дати тим поколінням, що виховувалися під її впливом, віри в свою справу, ні розмаху, ні патосу. Вона мусила привести до духовного роздвоєння, розламу, знесилля, зневіри і сумніву”. Сучасний провінціалізм, що хворобливою бактерією точить багатьох українців, інтенсивно культивується і прищеплюється нації, відверто та неприховано, внутрішніми та зовнішніми ворогами України. Нічого малодушно ухилятися від слова «вороги», воно є в нашому державному Славні і не існує заборонених методів опору, допоки вони не „згинуть”, інакше, - згине нація.
 
« ПочатокПопередня12345НаступнаКінець »

Сторінка 2 з 5

Наша кнопка



Наші друзі

Main page Search